Читати книгу - "Бурецвіт, Марія Ряполова"

— Ти занадто близько взяв до серця пророцтво Медлия.

Він захитав головою.

— Річ не в цім, я відчуваю.

— Що ти можеш відчувати? Теж мені екстрасенс!

— Я можу більше, ніж здається, — заявив він.

— Справді?

— Не віриш?

— Мереже…

— Не віриш, що я можу більше?

Мені важко було вловити вираз цих асиметричних очей, та він справді був чимось занепокоєний.

— Вірю, — сказала я.

— Чесно?

— Так.

— Правда?

Він вглядався у моє обличчя.

— Слово даю!

Він кивнув і пішов назад до будинку.

— Ви всі просто подуріли, — прошепотіла я.

10

Увечері Садівник на прохання Перли розклав вогнище перед будинком. Ми сиділи втрьох довкола нього.

— Вас не було цілий день, — сказала я.

— У мене тут роботи повно, — відгукнувся він.

— Втомилися, мабуть, — поспівчувала Перла.

— Та ні… — мовив він і посував гілкою хмиз у ватрі. — Полюбляєте дивитися на вогонь, чи не так?

— Полюбляю, — відізвалася вона. — У містах лише сміття палять… Вогонь заспокоює.

Моя подруга милувалася полум’ям і, на диво, не посміхалася.

— Вискочень діткнув сьогодні? — спитав Садівник.

— Бурецвіт? Трохи. Але все гаразд.

— Тільки йолоп може ображати таку жінку, — похитав він головою.

— Приємно чути це…

— Мені треба з ним побалакати. Де він?

— У будинку, з Мережем, — сказала я.

— Тільки не треба його лаяти за сцену сьогодні зранку, — попрохала Перла.

— Я лаятиму його за все, — сказав Садівник і підвівся.

— Ну, хоч не дуже, — попросила я.

Він кинув у вогнище оберемок хмизу й рушив до халабуди.

— Вибач, — сказала я Перлі.

— За що?

— За Бурецвіта.

— О, ні… — усміхнулася вона. — Усе гаразд. Нехай ревнує.

Швидше закохається.

— Але ти була зажурена.

— Звичайно, ніхто не любить, коли на нього кричать. Та нічого. Це дрібниці.

— Добре, що не мені в нього треба закохуватися, — додала вона, помовчавши.

— Насправді він хороший, — сказала я.

Я дивилася на будинок і намагалася уявити, що відбувається всередині. Марна розумова праця. Я зітхнула й перевела погляд на подругу.

— Чому ти так дивно на мене дивишся? — спитала вона.

— Я… я захоплююся тобою, Перло. Ти всім подобаєшся.

Вона скоса поглянула на мене, потім заклала пасмо за вухо і сказала:

— Слухай, якщо тобі потрібен цей хлопець, то чого я його зваблюватиму?

— Ти про що?

— Про Бурецвіта, звичайно. Я ж бачу, що ти ревнуєш.

— Що?… Ні, ні, що ти… Я не ревную. Це просто… звичайна жіноча заздрість. Довкола тебе всі в’ються, от я і заздрю.

— Річ тільки в цьому?

— Так.

— Ну, тоді нічим не можу зарадити. Ти не намагаєшся бути привабливою, от і все.

Я усміхнулася.

— А ти хіба намагаєшся? Ти ж просто така, як є. Від природи.

— Ох… я вважаю всіх йолопами, а кажу їм компліменти. То яка я від природи? Брехлива?

Я похитала головою.

— Ти мудра, — я усміхнулася. — Та щось не віриться, що ти геть усіх вважаєш йолопами.

— Ну, може, не всіх… Та якщо тобі не потрібен Бурецвіт, то що ж тобі потрібно?

Я взяла паличку і стала сувати гілки у вогнищі.

— Я хочу додому. Мені потрібен спокій. Моя крамниця. Мої рослини.

— Не кажи дурниць. Тобі ще потрібен чоловік. Питання лише в тому, цей чи не цей.

— Не цей, — сказала я.

— Ти впевнена?

— Впевнена. Не цей.

Я вляглася горілиць і почала роздивлятися зірки.

— Комарі, одначе, кусаються, — пробурчала Перла і вляглася поряд. — Ти пам’ятаєш, як давно ти так останній раз лежала?

— Так… давно… здається, ми тоді теж були вдвох.

— Ага, після вечірки в мого кузена. Сто років тому.

— Зірки все ті ж.

— Зірки все ті ж.

11

Наступного ранку ми з Перлою довго валялися в постелях, поспішати було нікуди. Потім дістали з рюкзаків купальники, натягли їх на себе та подалися на річку. Провів нас туди шляхетний Тенто, який намагався бути корисним усіма можливими способами, при цьому зберігав гордий вигляд і не опускав гордовито піднятої голови. Очі його були сповнені тихого смутку.

Коли повернулися, у будиночку на нас чекав сніданок. У Садівника щоранку звідкілясь бралася їжа. Її хтось приносив, та я ніколи не помічала, хто й коли.

Перед сніданком понурений шукач вибачився перед Перлою та мною. Перла кинула:

— Ти знаєш, які ми добрі…

— Як учорашня розмова з Садівником? — спитала я його.

— Не любить він мене… — пробурмотів шукач.