Читати книгу - "Знову "ми", Ліка Радош"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Домовились. – майже одночасно відповідають ці двоє.
- От і добре. – з нетерпінням кидаю я та перериваю виклик.
Таня стояла поруч дещо бліда. Мабуть, почала розуміти в що вляпалась. І наскільки круто поміняється її життя.
Проте як я казав, я досить егоїстична людина, тому не даю їй шансу оговтатись. Та втягую її в розмову про теперішні будні. Як за швидко зможе влаштувати свої справи, і коли зможе перебратись до столиці.
Доволі швидко узгоджуємо плани на наступний тиждень. Поривчасто прощаюся з Чумаченко та біжу до своєї жінки, щоб тепер поділитися з нею планами на наше майбутнє.
***
Аліна
Станіслав пішов, чула як зачинились за ним двері. І справді дуже хотілося послухати його поради і ще залишитись в ліжку, та ніжитись в тепленькій ковдрі. Проте згадую, що вчора прибиранням зі столу так і не зайнялась. А до приходу мами потрібно постаратись, а то потім буду вислуховувати, що ґаздиня з мене ніяка.
Роблю над собою зусилля – вилажу з ліжка. В першу чергу іду в душ, потім ранкова кава. Так, релаксаційний ритуал виконаний. Можна і до справ братися. Проте, спочатку телефоную до мами та запитую чи таки навідаються сьогодні до мене. Приїдуть, звичайно. Усе-таки, батькові дуже кортить побачитись з Станіславом.
За роботою час пролетів дуже швидко. Поки різала свіжий салатик, навіть, не почула як Стас повернувся до дому. Майже злякалася, коли чоловічі руки обійняли мене за талію. Обертаюся обличчям до чоловіка, зразу ловлю поцілунок від нього.
- Ти готовий розповісти мені, що за справи в тебе виникли з моєю подругою? – запитую, коли нарешті відриваємось один від одного.
- Зараз усе тобі розповім. Проте не відмовлюсь від сніданку. Нагодуєш чоловіка? – жартома запитує чоловік.
- Сідай. Ти починай говорити, поки я розігрію їжу. – на щастя, частина моїх кулінарних шедеврів була в холодильнику, бо те, що залишилось на столі довелося викинути.
- Аліна, а що ти надумала на рахунок переїзду? – запитує посміхаючись.
- Та переїду я до тебе. Чого ти? Допоможу Тані вжитися на місці директора, і тоді переїду. Та й ти зараз весь в роботі, сам казав, що наступний місяць буде дуже напруженим. - відповідаю.
Не горю бажанням переїжджати, проте останні події говорять про те, що якщо хочу, щоб наші стосунки розвивались, а не розсипались через якісь дрібниці, то варто бути поряд з коханим.
Стас підіймається з-за столу, підходить до мене, обіймає, заривається руками в волосся, глибоко вдихає мій запах. Залишає легкий цілунок на губах.
- Не потрібно, маленька.
- Що не потрібно? – спантеличена.
- Тобі не потрібно переїжджати. Це зроблю я.
- Тобто? – не можу зрозуміти його, нещодавно тільки те і робив, що вимагав, щоб я поїхала з ним. А тепер не потрібно?
- Тобто через місяць я сам переїду сюди.
- А як твоя робота?
- По суті, моя присутність через місяць там не буде така вже й важлива, а коли знадоблюсь тоді й поїду на кілька днів.
- Це ж чудово! – не втримую радості, міцно обіймаю чоловіка і цілую.
- Проте, є деякі моменти. – відступає Стас та знову сідає за стіл. – Таня поїде працювати до столиці, через тиждень ти будеш виконувати обов'язки директора поки я не приїду.
- Ого. Навіть так. То ось для чого тобі потрібно було зустрітись з нею? – тепер все стає на свої місця.
- Мені здається вона, навіть, зраділа, що зможе виїхати з міста.
- Ну так... – розгублено відповідаю я.
Зовсім не хочу, щоб Таня їхала. Не знаю, як я тут буду без неї. Проте розумію її бажання змінити обстановку. І за сотні кілометрів від батька і свого невірного нареченого їй буде краще. Проте, я вже починаю сумувати за подругою.
- Ей, ти чого? – бере мене за руку Станіслав. – Будеш зі мною їхати у відрядження. І просто в гості будем навідуватися. Можливо з часом вподобаєш собі Київ.
- Добре. – погоджуюся. Забираю руку, та повертаюся до роботи. Мала ж нагодувати чоловіка.
Деякий час на кухні западає мовчанка. Я і рада, що Станіслав вирішив перебратись сюди. Це ж скільки нервів мені зекономить. Дивно, звичайно, що він вирішив поступитись в цьому питанні. Це ж потрібно було своє чоловіче его приборкати.
- Чому ти передумав? Чому вирішив самому перебратись сюди? - не витримую я.
- Бо я там один. А в тебе в цьому місті все – сім'я, друзі, робота. Та й мої рідні тут. І, враховуючи те, що вирішив я осісти в Києві, щоб бути якомога далі від тебе, щоб не спокуситись запхатися в твоє життя, то й причин залишатися там більше немає. Раз я все одно поліз до тебе. – розводить руками Плутар.
- Хто та жінка, що відповіла на твій дзвінок? – вирішую все-таки запитати, і все вияснити зараз, щоб потім не повертатись до цих питань.
- Секретар Потоцького – Олена. Чесно кажучи, я з нею ще не говорив. Але ми з Максом вирішили, що вона більше працювати в фірмі не буде, раз ми не можемо їй довіряти. Завтра все виясню, але не думаю, що її мотиви щось змінять. Ти ж віриш мені?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знову "ми", Ліка Радош», після закриття браузера.