Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

«Він був моїм батьком, розумієш».

Мурбелла вивела його з задуми.

— Можеш ділити з ними їхню мрію, хай яка вона є, але…

— Люди, дорослішайте!

— Що?

— Це їхня мрія. Почніть поводитися по-дорослому, а не як злі діти на шкільному подвір’ї.

— Мати знає краще?

— Так… думаю, що так.

— Ти справді так це бачиш? Навіть коли називаєш їх відь­мами?

— Це добре слово. Відьми відають таємницями.

— Не віриш, що це довге й суворе тренування плюс прянощі й Агонія?

— До чого тут віра? Невідоме творить власну містику.

— А не думаєш, що вони морочать людям голови? Аби ті робили, що вони хочуть?

— Це безсумнівно!

— Слова як зброя. Голос, імпринтерки…

— Немає нікого прекраснішого за тебе.

— Що таке краса, Дункане?

— У красі, я певен, є стиль.

— Точнісінько так само каже й вона. «Стиль має прокреаційні корені, так заглиблені у нашу видову психіку, що ми не сміємо їх усунути». Тож вони міркували про втручання туди, Дункане.

— І можуть зважитися на все?

— Вона каже: «Ми не деформуємо свого потомства, перетворивши його на щось, за нашим судженням, нелюдське». І судять, і засуджують.

Він подумав про чужі постаті зі свого видіння. Лицепляси. І спитав:

— Наскільки аморальні тлейлаксу? Аморальні — нелюдські.

— Я майже чую, як у голові Одраде обертаються зубчасті колеса. Вона та її Сестри дивляться. Слухають, припасовують кожну відповідь, усе в них вирахувано.

«Це те, чого ти хочеш, моя люба?» Він почувався мов у пастці. Вона мала рацію і водночас помилялася. Мета виправдовує засоби? Як він може виправдати втрату Мурбелли?

— Думаєш, вони аморальні? — спитав він.

Вона наче й не чула.

— Завжди міркують, що казати далі, аби здобути бажану відповідь.

— Яку відповідь?

Невже вона не чує його болю?

— Ніколи не здогадаєшся, доки не стає запізно!

Вона обернулася й глянула на нього.

— Точнісінько Всечесні Матрони. Знаєш, як Всечесні Матрони мене захопили?

Він не міг відкинути думку, що сторожові пси ревно вхоп­ляться за наступні слова Мурбелли.

— Мене вхопили на вулиці під час зачистки Всечесних Матрон. Думаю, усю цю зачистку робили заради мене. Моя мати була красунею, але надто старою для них.

— Зачистка? — «Сторожові пси хотіли б, щоб я це спитав».

— Вони проходять крізь місцевість, і люди зникають. Ні тіл, нічого. Зникають цілі сім’ї. Пояснюють, що це кара, що ті люди змовлялися проти них.

— Скільки років тобі було?

— Три… може, чотири. Я гралася з подружками надворі, під деревами. Раптом вибухнув сильний шум і крик. Ми сховалися в дірі за якимись каменями.

Ця драматична картина захопила його.

— Земля задрижала. — Її очі наче заглянули всередину, у спогади. — Вибухи. Коли все затихло, ми виглянули. Весь куток, де був мій дім, перетворився на яму.

— Ти зосталася сиротою?

— Я пам’ятаю своїх батьків. Батько був великим і дужим чоловіком. Мама, здається, була десь служницею. Служниці носили уніформи, а я пам’ятаю її в такій уніформі.

— Як ти можеш бути певна, що твоїх батьків убили?

— То була зачистка — це все, що я знаю. Але зачистки зав­жди однакові. Крик, люди тікали. Ми перелякалися.

— Чому ти думаєш, що зачистка була заради тебе?

— Вони таке роблять.

«Вони». Яку перемогу розгледять спостерігачі в цьому одному слові.

Мурбелла глибоко поринула в спогади.

— Думаю, мій батько не захотів скоритися Всечесній Матроні. Таке завжди вважалося небезпечним. Великий гарний чоловік… сильний.

— То ти їх ненавидиш?

— Чому? — Його питання її справді здивувало. — Інакше я ніколи не стала б Всечесною Матроною.

Ця черствість його вразила.

— То воно цього всього вартувало!

— Коханий, чому ти обурюєшся тим, що привело мене до тебе?

«Туше!»

— Хіба ти не хотіла б, щоб це сталося інакше?

— Це вже сталося.

Який глибокий фаталізм. Ніколи не підозрював у ній такого. Це наслідок кондиціонування Всечесних Матрон чи якоїсь дії Бене Ґессерит?

— Ти стала цінним доповненням їхніх конюшень.

— Справді. Звабниці — так нас називали. Ми вербували вартісних чоловіків.

— І ти це робила.

— Я багатократно окупила вкладені в мене кошти.

— Ти усвідомлюєш, як це витлумачать Сестри?

— Не перебільшуй.

— То ти готова попрацювати над Скителі?

— Я цього не казала. Всечесні Матрони маніпулювали мною без моєї згоди. Сестри мене потребують і хочуть використати так само. Моя ціна може виявитися надто високою.

Йому на мить пересохло в горлі.

— Ціна? — насилу сказав він.

Вона глянула на нього.

— Ти. Ти — лише частина моєї ціни. Жодної роботи над Скителі. І більше їхньої знаменитої щирості щодо того, навіщо я їм потрібна!

— Обережно, кохана. Вони можуть і сказати.

Вона кинула на нього майже бене-ґессеритський погляд.

— Як ти зможеш повернути пам’ять Теґа без болю?

Прокляття! Саме тоді, коли він думав, що їм вдалося оминути слизьке місце. Виходу немає. З її очей він бачив, що вона здогадалася.

Мурбелла підтвердила:

— Оскільки я б не погодилася, то, безсумнівно, ви обговорили це з Шіаною.

Він міг лише кивнути. Його Мурбелла зайшла в Сестринстві далі, ніж він припускав. І знала, що його множинна гхолівська пам’ять відновилася завдяки її імпринтингу. Зненацька побачив у ній Превелебну Матір і ледь не закричав, протестуючи.

— Чим ти відрізняєшся від Одраде? — спитала вона.

— Шіану вишколили як імпринтерку. — Його слова здавалися порожніми навіть тоді, коли він їх промовляв.

— Це якось відрізняється від мого вишколу? — У тоні чулося звинувачення.

Він спалахнув гнівом.

— Ти прагнеш болю? Як Белл?

— Ти прагнеш поразки Бене Ґессерит? — Голос ніжний, як крем.

Він почув у її інтонації відстороненість, наче вона вже віддалилася, прибравши холодної пози спостерігачки Сестринства. Вони заморозили його любу Мурбеллу! Та в ній досі було стільки життєвої сили. Це розривало йому душу. Мурбелла випромінювала здоров’я, надто під час вагітності. Снага і безмежна радість життя. Вона світилася ними. Сестри знайдуть можливість пригасити це світло.

Під його пильним поглядом вона затихла.

Він розпачливо міркував, що здатен зробити.

— Я сподівалася, що ми будемо відвертішими одне з одним, — сказала вона. Ще одне бене-ґессеритське зондування.

— Я не погоджуюся з багатьма їхніми діями, але не