Читати книгу - "Американська трагедія"

— Гаразд, гаразд! Будь ласка, не хвилюйся через це, — сказав Гілберт прохальним тоном, бачачи, що батько роздратований. — Я не такий уже винуватий. Ти ж сам спочатку погодився, коли я запропонував відправити його в декатирувальну. Але тепер я думаю, що ти маєш рацію. Облиш усе це на мене. Я підшукаю для нього пристойне місце.

І він негайно послав по Уігема, думаючи в той же час, як би влаштувати все так, щоб Клайд не уявив, ніби він щось означає для Гріфітсів; навпаки, нехай подумає, що йому роблять ласку, яка зовсім не відповідає його заслугам.

І коли з’явився Уігем, Гілберт почав з ним дипломатичну розмову про Клайда; Уігем одразу удав страшенну заклопотаність, став терти лоба, потім вийшов з кімнати. Через деякий час він повернувся і заявив, що можна запропонувати єдиний вихід: оскільки Клайд не має ніякої технічної підготовки, його можна влаштувати тільки помічником до м-ра Лігета, що завідує п’ятьма великими швейними відділами на п’ятому поверсі. Під його керівництвом, крім того, був ще один маленький допоміжний відділ, і для нагляду за ним Лігетові потрібний спеціальний помічник або помічниця.

Це була штампувальна — окрема кімната, де штемпелювали перед шиттям викроєні комірці; щодня сюди із закройної, яка містилася на поверх вище, доставляли від сімдесяти п’яти до ста тисяч дюжин непрострочених комірців усіх фасонів і розмірів. Тут дівча-та-робітниці ставили на кожний комірець клеймо, відповідно до прикріпленого на кожній пачці ярличка, що вказував розмір і фасон «Нескладним обов’язком помічника завідуючого в цій кімнаті, як добре знав Гілберт, був нагляд за порядком і за тим, щоб робота йшла без перерви. Крім того, він повинен був стежити, щоб усі ці сімдесят п’ять чи сто тисяч дюжин комірців були належно проштемпельовані і передані в сусідній швейний цех і щоб у прибутковій книзі було зроблено відповідний запис. Нарешті, треба було акуратно записувати, скільки дюжин комірців проштемпелювала кожна робітниця, бо платили їм відрядно.

Отже, тут була невелика конторка і на ній книги для всіх цих записів. Крім того, сюди ж потрапляли нанизані для зручності на спеціальні наколки ті самі ярлики, які при розкроюванні прикріплювалися до кожної пачки комірців: штампувальниці знімали їх і передавали помічникові завідуючого для обліку. Словом, це була найпростіша конторська робота; в минулому її виконували юнаки, дівчата, старики або літні жінки, залежно від того, хто був під рукою в даний момент.

Уігем побоювався, що Клайд через свою молодість і недосвідченість не зуміє перший час бути досить вимогливим і авторитетним, як личить начальникові, і поспішив вказати на це Гілбертові. У відділі працювали одні тільки молоді дівчата, і деякі були дуже гарні на вроду. Чи розсудливо призначати до них молодого чоловіка такого віку і з такою зовнішністю? Якщо він влюбливий, а це властиво його рокам, він, мабуть, триматиметься надто поблажливо, без належної суворості. Дівчата почнуть користуватися з цього, і тоді неможливо буде залишити його тут. Але в дану хвилину це було єдине вільне місце на фабриці. Чого б поки що не направити туди Клайда, просто для випробування? Через деякий час з'ясується, чи придатний він для цієї роботи, — а там, може, Лігет або сам Уігем знайдуть для нього інше місце — і тоді можна буде перевести його.

І ось у той же понеділок, близько третьої години, Гілберт викликав до себе Клайда, примусив його почекати з чверть години (такий був метод Гріфітса-молодшого) і, нарешті, прийняв його з найсуворішим виглядом.

— Як іде ваша робота? — спитав він холодним, інквізиторським тоном.

І Клайд, якого самий вигляд двоюрідного брата завжди приводив до пригніченого стану, відповів з вимушеною посмішкою:

— Все так само, містер Гріфітс! Не можу нарікати. Загалом я задоволений. Мені здається, я дечого навчився.

— Вам здається?

— Ні, я, звичайно, знаю, що навчився дечого, — поправився Клайд, злегка почервонівши.

У глибині душі він був страшенно обурений і все ж усміхався запобігливою і вибачливою посмішкою.

— Ну, це трохи краще. Навряд чи знайдеться людина, яка, провівши там стільки часу, не знала б, навчилась вона чого-небудь чи ні.— Потім, вирішивши, що він, мабуть, надто суворий, Гілберт злегка змінив тон і додав — Але я не для цього посилав по вас. Я хочу поговорити про інше. Скажіть, вам не доводилося коли-не-будь керувати іншими і відповідати за їхню роботу?

— Боюся, що я не зовсім розумію вас, — відповів Клайд; він збентежився і від хвилювання не зумів вловити суті запитання.

— Я питаю, чи не доводилося вам розпоряджатися людьми — керувати роботою в якому-небудь маленькому відділі чи де-небудь у цьому роді? Може, ви були де-небудь старшим або помічником майстра?

— Ні, сер, ніколи, — відповів Клайд.

Тепер він так нервував, що мало не заїкався: надто вже суворий, холодний і, головне, презирливий був тон Гілберта. Але в той же час Клайд зміркував, до чого веде це запитання. Незважаючи на всю суворість двоюрідного брата і його образливу недоброзичливість, він зрозумів, що хазяї мають намір зробити його старшим, доручити йому командувати якимись людьми. Звичайно, такі І, відчуваючи. що в нього від хвилювання спалахнули вуха і спітніли долоні, він поспішно додав:

— Але я бачив, як розпоряджаються старші в клубах і в готелях. Я думаю, що справився б з цим, коли б мені дали спробувати.

Він дуже почервонів, очі його заблищали.

— Ну. це не одне й те ж. Зовсім не одне й те ж, — різко зауважив Гілберт. — Бачити й робити — це абсолютно різні речі. Людина, яка не має ніякого досвіду, може дуже багато думати про себе, а дійде до діла — і виявиться, що вона ні до чого не здатна. В усякому разі наша справа вимагає людей досвідчених.

Він дивився на Клайда критично і насмішкувато. А Клайд вирішив, що помилився, що мова йде, мабуть, зовсім не про підвищення його на посаді,— і став спокійнішим. Щоки його знову набули звичайного матовоблідого забарвлення, блиск в очах погаснув.

— Так, сер, мені здається, це вірно, — сказав він.

— Але в даному разі вам нічого не повинно здаватися, — підкреслив Гілберт. — Ви мусите знати. Що за мука з людьми, які нічого не знають, — завжди їм усе здається.

Треба сказати, що Гілберта дуже дратувала необхідність дати посаду двоюрідному братові, який нічим цього не заслужив, і він не міг приховати свого жовчного