Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Заповіти 📚 - Українською

Читати книгу - "Заповіти"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заповіти" автора Маргарет Етвуд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 88
Перейти на сторінку:
середніх літ. У Канаді це була б дебела жінка середнього віку.

— Чого бажаєте? — звернувся до нас чоловік. Вочевидь, наше вбрання Перлових Дів його не вразило.

— Дві кави, будь ласка, — попросила Аґнес.

Він налив нам кави, штовхнув горнятка через стійку. Кава, певно, настоювалася весь день, бо гіршої я ще не куштувала, навіть у «Килимсні». Не хотілося дратувати чолов’ягу плюванням, тож я висипала в неї пакетик цукру. Стало ще гірше.

— Тепло, як на травневий день, — промовила Аґнес.

— Так не травень же, — відповів він.

— Авжеж, — погодилася вона. — Переплутала. Це ж червневий місяць.

Тепер чоловік усміхнувся.

— Вам треба у вбиральню, — сказав він. — Обом. Оті двері. Я відімкну.

Ми увійшли. То була не вбиральня, а сарай зі старими сітками, поламаною сокирою, стосом відер та задніми дверима.

— Щось ви затрималися, — промовив чолов’яга. — Клятий автобус, вічно запізнюється! Ось ваші речі. Ліхтарики. Сукні складете у наплічники, потім викину. Чекатиму надворі. Треба ворушитися.

Ми отримали джинси, довгі футболки, вовняні шкарпетки та туристичні черевики. Картаті сорочки, флісові шапки, водонепроникні куртки. Натягувати лівий рукав було важко: щось зачепилося за «О». Я бовкнула:

— От лайно! — А тоді: — Вибач.

Навряд чи я колись у житті так швидко перевдягалася, але, знявши сріблясту сукню й вбравшись у ці речі, стала почуватися більше схожою на себе.

Розшифрування показань свідка 369А

63

Наданий нам одяг видався мені вкрай неприємним. Білизна сильно відрізнялася від тієї простої й міцної, яку носили в Ардуа-холі: мені вона здавалася слизькою й гріховною. А зверху було чоловіче вбрання. Було так незатишно відчувати цю грубу тканину на своїх ногах без нижньої спідниці. Вдягати таке було гендерною зрадою, виступом проти Божого закону: минулого року чоловіка повісили на Стіні за те, що він вбирався у спіднє дружини. Вона про це дізналася й донесла на нього, як велів обов’язок.

— Я мушу це зняти, — сказала я Ніколь. — Це чоловічий одяг.

— Ні, — заперечила вона. — Це дівчачі джинси. У них інший крій, і глянь на цих срібних купідончиків. Точно дівчачі.

— У Гілеаді в це ніколи не повірять. Мене відшмагають, а то й гірше.

— Ми не до Гілеаду прямуємо, — сказала Ніколь. — У нас дві хвилини на те, щоб приєднатися до чувака на вулиці. Так що шмарклі підбери.

— Перепрошую?

Іноді я просто не розуміла, що говорить моя сестра. Вона засміялася.

— Це значить «будь хоробра».

Я подумала, що ми їдемо туди, де вона розумітиме мову. А я — ні.

Той чоловік мав побитий пікап. Ми втрьох влізли на переднє сидіння. Почалася мжичка.

— Дякую за все, що ви для нас робите, — сказала я.

Чоловік пробурчав:

— Мені за це платять. За те, що суну шию в зашморг. Я для цього застарий.

Водій, напевно, пив, поки ми перевдягалися: я відчувала запах алкоголю. Пам’ятала його зі святкових обідів, які влаштовував Командор Кайл, коли я була малою. Роза з Вірою іноді допивали те, що лишалося у склянках, Зілла — нечасто.

Тепер, коли я мала назавжди покинути Гілеад, я відчувала, що сумую за Зіллою, Розою, Вірою, за своїм колишнім домом, за Табітою. У ті старі часи я не почувалася позбавленою матері, але тепер саме такою й була. Тітка Лідія була мені матір’ю до певної міри, хоч і різкуватою — і я вже ніколи її не побачу. Вона сказала нам з Ніколь, що наша справжня мати жива і чекає на нас у Канаді, та я не була певна, що не помру дорогою туди. Якщо вийде так, я взагалі ніколи з нею не зустрінуся. Наразі вона була всього лиш розірваною світлиною. Відсутністю, порожнечею у мені.

Попри алкоголь, чоловік кермував вправно і швидко. Дорога була звивиста й слизька через мжичку. Ми долали милю за милею, над хмарами зійшов місяць, висріблив чорні обриси верхівок дерев. Час від часу траплялися будинки, або темні, або з одним-двома вогниками у вікнах. Я спробувала притлумити тривогу. А тоді заснула.

Мені снилася Бека. Вона сиділа в пікапі поряд зі мною. Хоч я не бачила її, проте знала, що вона тут. Уві сні я промовила:

— То ти все ж таки поїхала з нами. Я така рада!

Але вона не відповіла.

Розшифрування показань свідка 369Б

64

Ніч проминала в мовчанні. Аґнес спала, а чолов’ягу за кермом не можна було назвати балакучим. Гадаю, він дивився на нас як на вантаж, який треба доправити до місця призначення, а хто буде теревенити з вантажем?

Згодом ми звернули на вузьку бічну дорогу; попереду блищала вода. Ми зупинилися біля чогось, схожого на приватну пристань. Там стояв моторний човен, у ньому хтось сидів.

— Буди її, — скомандував водій. — Беріть свої речі, ось ваш човен.

Я штурхнула Аґнес під ребра, вона скинулася, прокидаючись.

— Уставай, сонце, — промовила я.

— Котра година?

— Час сідати у човен. Ходімо.

— Доброї вам дороги, — побажав водій.

Аґнес почала йому дякувати, але він її обірвав. Викинув із пікапа наші нові наплічники і зник, перш ніж ми пройшли хоча б пів дороги до човна. Я підсвічувала шлях ліхтариком.

— Вимкни світло, — тихо сказав чоловік у човні. Він був убраний у водонепроникний плащ, насунув каптур на обличчя, але голос здався мені молодим. — Тут усе видно. Не поспішайте. Сідайте посередині.

— Це океан? — запитала Аґнес.

Чоловік засміявся.

— Ще ні, — відповів. — Це річка Пенобскот. Скоро дістанетеся до океану.

Мотор був електричний, дуже тихий. Човен плив точно посередині ріки; у небі висів серп місяця, відбиваючись у воді.

— Дивися! — прошепотіла Аґнес. — Я ніколи не бачила такої краси! Наче доріжка світла!

У цю мить я почувалася старшою за неї. Ми вже майже вибралися з Гілеаду, тож правила змінювалися. Вона прямує туди, де не знатиме, як усе влаштовано, а от я повертаюся додому.

— Ми на видноті. Що, як нас хтось побачить? — запитала я в чоловіка. — Що, як вони розкажуть Очам?

— Люди тут з Очима не говорять, — відповів він. — Ми не любимо нишпорок.

— Ти контрабандист? — запитала я, пригадуючи розповіді Ади.

Сестра штурхонула мене в бік: знову погані манери. У Гілеаді уникають прямих запитань.

Чоловік знову засміявся.

— Кордони — просто лінії на мапі. Речі перетинають їх, люди також. Я просто кур’єр.

Ріка ставала все ширшою. Піднімався туман, береги здавалися розмитими.

— Ось вона, — нарешті мовив чоловік. Я побачила на воді темну тінь. — Це «Неллі Дж. Бенкс», ваш квиток до раю.

ХХІІІ. Стіна

Рукопис з Ардуа-холу

65

Тітку Відалу в коматозному стані знайшли за моєю статуєю стара Тітка Клевер та

1 ... 78 79 80 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заповіти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заповіти"