Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

Кап. Раз. Два. Три. Кап. Раз. Два. Три. Кап. Раз. Два. Три.

У приміщення душової відчинені двері. Протікає кран. Краплі зриваються донизу й з оглушливими сплесками розбиваються об гладку поверхню раковини. Це відбувається з періодичністю в одну цілу та сім десятих секунди. Порахувати їх — гарне заняття для того, щоб перезавантажити мозок. Інакше закиплю від напруги. А мені зараз аж ніяк не можна. Одна помилка — і я програю. А разом зі мною і дві дорогі мені людини. Я не маю права цього допустити. Занадто багато на кону.

Я вже й так налажав. Куди дивився? Чим зайнятий був, що у себе під носом не розгледів вміло розставлені пастки? Адже якби я помітив, що відбувалося раніше, зміг би обіграти на свою користь і тікати не довелося б. Але зараз важливо зосередитись на головному. Тобто вигадати варіанти рішення, а не сидіти та дорікати собі за недалекоглядність. Зрештою, всі люди припускаються помилок.

Тягнуся до пачки сигарет, що сумно лежить на столі в компанії дешевої запальнички. Свою забув у машині. А в цих нетрях продають тільки ось такі, що служать у кращому випадку місяць. Витягаю з кишені телефон і кладу на стіл. Перевіряю, чи немає нових вхідних повідомлень.

Це бюджетна модель, яку я придбав дорогою. Свій Самсунг, подарований дружиною, довелося вимкнути та залишити під сидінням автобуса. Він повинен повести переслідувачів помилковим слідом. Якщо я все правильно розрахував, телефон швидко знайдуть та увімкнуть. А якщо ні, то маю запасний варіант.

Скільки я вже у цьому готелі сиджу? Чотири години майже. За моїми підрахунками, ще трохи — і треба буде знову зриватися з місця. І я буду радий покинути цю діру, де грьобаний кран, що протікає, вже зводить з розуму. Навмисне не скаржуся адміністрації, щоб не привертати зайвої уваги та не впускати сторонніх у свій тимчасовий притулок. Та й кому тут скаржитися?

Дешеві меблі скриплять, варто до них доторкнутися, шпалери подекуди відшарувалися від стін, подулися місцями, а в кутах над стелею причаїлася пліснява. Навряд чи звичайних постояльців турбує якийсь там кран.

Дістаю одну сигарету з пачки, підраховуючи, скільки залишилося. П'ятнадцять. Все правильно. Це п'ята за майже чотири години. У рюкзаку є ще пачка. Але курити я маю намір суворо за часом, тому що не хочу, щоб мені стало погано. Я не повинен втратити пильність. На мить стає сумно. Адже я обіцяв дружині кинути палити. І майже впорався. А воно як повернулося.

Жену від себе сумні думки й, чиркнувши запальничкою, курю. Гіркий дим проникає у легені, обпалюючи язик і горло. Саме час поринути у спогади. Щоб упевнитись, що нічого не пропустив.

Вчора після обіду, коли мені повідомили, куди веде фінансовий слід, я ледве не посивів. І миттєво склав двічі по два. Одразу намалювалися підозрювані. Але все, що у мене є — це припущення. І жодного доказу. Але я маю намір рити далі. А для цього мені треба було подумати. Добре подумати.