Читати книгу - "Невипадково, Стейсі Браун"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вийшовши на вулицю я відчула прохолодний вітер на своїх плечах, який змусив мене покритися мурахами. Мабуть звикаючи до яскравих ліхтарів та фар машин я й не помітила коли Беннет зняв свій піджак і накинув мені на плечі. Я здивовано на нього подивилась й промовила:
- Дякую, не треба. Я в нормі, - намагаючись зняти піджак я протягнула руку на своє плече. Але він зупинив мою руку і відповів:
- Я бачу. Але змерзнути тобі не дам. Коли зігрієшся, тоді знімеш.
Ця ситуація точно не сподобалась нашим супутникам, оскільки вони майже одночасно скривились, та й мені було ніяково через його турботу. Можу уявити, що відчувала Мелоді, яка своїм виглядом дала зрозуміти, що цей жест її образив. Вона відійшла від Беннета на кілька кроків і намагалась дивитись кудись вдалечінь ніби не помічаючи нас. Лише Беннет залишався спокійним ніби нічого дивного не трапилось. Може б воно й було не дивно для пари, яка була на побаченні, але в цей вечір у нас були інші партнери, яким точно було неприємно відчувати себе зайвими.
- Ми мабуть викличемо таксі, - несміливо вирішив змінити тему Мартін. Він подивився на Беннета й ніби прощаючись протягнув йому руку, - дякуємо за вечір. Було цікаво.
- Це ж вечір п’ятниці. Вам доведеться чекати машину мінімум годину, якщо вона взагалі приїде, - Беннет ясно давав зрозуміти, що не збирається з нами прощатись.
Та й мені не хотілось знову залишатись з Мартіном наодинці. До того ж я нічого не знала про свого нового «шкільного знайомого», і якщо ми зараз попрощаємось можливо ми вже ніколи не побачимось. А цього мені дуже не хотілось. За кілька годин, що ми провели разом моє відношення до нього змінилось. Він дійсно врятував мене від нудного побачення з Мартіном і сміялась я сьогодні лише завдяки йому. Тому мені й хотілось побути з ним якнайдовше:
- Якщо ви з Мелоді не проти, ми б краще поїхали з вами, бо на цьому холоді зовсім не хочеться чекати таксі, - я повернулась до Мелоді, ніби чекаючи її відповідь.
- Окей, - вона відповіла сухо й стримано, натякаючи на те, що вона ображена й зовсім не в захваті від подій, що відбуваються.
- Чудово, ходімо, - і Беннет попрямував в сторону парковки, - його супутниця більше не намагалась взяти його за руку й трималась осторонь, хоча й прямувала за ним до машини. Ми з Мартіном йшли позаду.
Коли ми підійшли до стильного чорного седана я звернула увагу як ця машина ідеально пасує своєму власнику. Якби він і досі був би в піджаку, картинка була б ще більш довершена. Але без піджаку, лише в білій сорочці розстібнутій на два верхні ґудзики він виглядав ще брутальнішим та сексуальнішим. І тут я зрозуміла, що цей чоловік розпалює всередині мене вогонь, сам того не знаючи. Треба було якось зупинити свої пристрасні думки про нього, тому я сором’язливо опустила голову, намагаючись не дивитись на нього.
Коли ми з Мартіном сіли на заднє сидіння, він спробував прихистити мене до себе ніби зігріваючи. Я підняла очі і в дзеркалі заднього виду побачила темний погляд Беннета. Світло ліхтарів на парковці ледве освітлювало його, але пара темно-синіх очей пропалювала мене наскрізь і мені стало зовсім ніяково. Я зашарілась й, чи то ховаючись від погляду Беннета, чи то від нав’язливих обіймів Мартіна, я пересіла ближче до дверцят й подалі від Мартіна.
В машині стояла тиша та ніхто не наважувався її порушити. Тоді Беннет ввімкнув музику й декілька хвилин ми їхали гамірними вулицями міста. Звернувши в провулок ми під’їхали до високого багатоквартирного будинку. І тут я зрозуміла, що ані я, ані Мартін не сказали свої адреси і взагалі не зрозуміло куди ми прямуємо.
- Ти вирішив позбутися мене? – гнівний тон Мелоді порушив тишу.
- Просто твій дім розташований найближче до ресторану. Тому я й вирішив підвести тебе додому першою, - відповів Беннет розглядаючи щось у боковому дзеркалі. Він навіть не дивився на неї й мовчки ніби чекав поки вона покине машину. Видно було, що вона досить напружена, але намагається триматися спокійно та не показувати свої емоції. Не зводячи від нього очей вона спитала:
- Ти потім приїдеш?
- Я подзвоню. – продовжуючи щось розглядати в дзеркалі й намагаючись уникати зустрітися з нею поглядом він відповів це так сухо й байдуже, що будь-яка жінка образилась би на таке відчужене відношення до себе.
Мелоді зовсім не чекала такої відповіді, але опанувавши своє розчарування, вона вибухнула від емоцій. Схопила свою сумочку, вибігла з машини й чимдужче гримнула дверцятами.
В цей момент ми з Мартіном переглянулись як випадкові свідки цієї драми й продовжували мовчати. Адже повітря навколо стало ще більш напруженим. Як тільки Мелоді покинула авто, ми знову рушили й Беннет спитав:
- Мартін, куди тебе підвезти?
Трохи забарившись з відповіддю Мартін вирівнявся й сором’язливо відповів:
- Я мабуть повинен провести Нікі й пересвідчитися, що вона безпечно дістанеться додому. Тому ми поїдемо до неї, - з цими словами він подивився на мене так жалісно, ніби благав не відмовляти йому в цьому.
Але ж це останнє чого я хотіла. В той самий час я зрозуміла, що ще одну драму ця машина може й не витримати. Тому я вирішила поговорити з Мартіном біля свого будинку. Можливо він чекає поцілунків на прощання чи чогось значно більшого, але в моїх планах цього немає. Я скажу йому якусь дурню, що між нами немає іскри й буду сподіватися, що він все зрозуміє.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невипадково, Стейсі Браун», після закриття браузера.