Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Час бою (болю), Соломія Даймонд 📚 - Українською

Читати книгу - "Час бою (болю), Соломія Даймонд"

139
0
20.05.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Час бою (болю)" автора Соломія Даймонд. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 78
Перейти на сторінку:

Двері у квартиру були відчинені. Тут все ще був присутній неприємний запах кадила. Ми з Давидом роззулися ще до того, як минули поріг. Коли я стала на здутий ламінат, вкритий товстим шаром води, то осягнула весь масштаб катастрофи.  

— Тетяно Миколаївно, — гукнула я власницю, відчуваючи перед нею провину за скоєне. За мить жінка з’явилася в мокрих смугастих бриджах та жовтих гумових рукавицях. — Вибачте, мені так жаль. — Я щиро не хотіла, щоб все так трапилося.  

— Пусте, люба. Я вже переговорила з сусідами. У них є страховка і в мене також, тому ніяких проблем не буде. Залишилося лише зібрати всю цю воду. Як ти? — Вона повільно потягнулася до мене і я зробила крок назустріч, щоб обійняти її.  

— Погано. Свят був усім для мене. — Тетяна Миколаївна лагідно провела долонею по моїй спині й відсторонилася. Коли вона глянула на мене, то в її зелених очах я помітила той самий біль, що й бачила зранку у відображені дзеркала.  

— Знаю. Мій покійний чоловік також був дуже важливою людиною у моєму житті. Коли його не стало, то я місця собі не знаходила. — Вона швидко зняла рукавицю й змахнула рукою сльози з очей. — Цей біль нестерпний. Він нікуди не зникає навіть з роками. Однак, сильним людям під силу навчитися жити з ним і продовжувати радіти та насолоджуватися моментами. Ти одна з таких людей, Аліно. Не забувай про це... 

Наступні декілька годин ми ліквідовували наслідки затоплення. Давид також не залишився осторонь. Я намагалася відговорити його від цієї ідеї, але він був непохитним. Під кінець я навіть зраділа, бо втрьох ми впоралися набагато швидше.  

— Алінко, я дуже вдячна вам обом за допомогу. Без вас я б не впоралася, — з усмішкою промовила Тетяна Миколаївна, наливаючи чай у чашки. — Пригощайтеся, — додала вона, дістаючи з сумки упаковку печива.  

— Дякую, бо я ще нічого не їла сьогод... — Я не встигла закінчити, бо згадала про те, що збрехала Білінському зранку. 

— Я ще згадаю тобі це, Аліно, — прошепотів мені на вухо Давид, тягнучись за печивом.  

— Завтра сюди прийдуть майстри, щоб замінити ламінат та перефарбувати стіни. Ремонт займе мінімум тиждень. Тобі є де пожити? — поцікавилася власниця. У відповідь я лише закусила нижню губу від розчарування. Трясця! У мене не було грошей, щоб винаймати готельний номер стільки часу у Львові.  

— Не переймайтеся про це. Аліна залишиться у мене, — спокійно промовив Білінський. — Я подбаю про неї.  

Спочатку я жартома сприймала цю домовленість між хлопцями. Думала, що одразу після похорону Давид купить квиток у Словенію й назавжди зникне з мого життя, та схоже на те, що для нього це були не пусті слова. Як довго він буде поруч?  

Тетяні Миколаївні зателефонувала внучка й вона після її дзвінка жінка поспішила на свою іншу квартиру, де вона проживала. Я мила посуд, а Давид відверто спостерігав за мною, від чого я почувала себе невпевнено.  

— Ти шкодуєш про те, що дав Святу цю обіцянку? — обережно запитала, протираючи чашку. Білінський схрестив руки на грудях, свердлячи мене своїми голубими очима. 

— Не шкодую. Я все зробив правильно, — впевнено промовив хлопець. — Не смій думати, що твоя компанія мені неприємна. Я тут з власного бажання. Якби Свят не попросив мене про цю послугу, то я б все одно був тут. Усе, що дороге моєму найкращому другу настільки й цінне мені, зрозуміло?  

Я зараз по-доброму заздрила своєму братові. У нього був такий хороший та вірний товариш. От би й у моєму житті були такі друзі.  

— А тепер збери речі, які тобі потрібні й поїхали. Нам обом потрібно перепочити після цього насиченого дня, Аліно. — Його прохання залишилося без відповіді, бо я мовчки пішла в свою спальню. 

Коли невеличка дорожня сумка була повна одягу, канцелярії та різних дрібниць, я зайшла в кімнату, яка раніше належала Святославові. Це було помилкою. Наші дитячі знімки, картина по номерах, яку він так і не завершив розфарбовувати, ароматична свічка з його улюбленим запахом... Кожна дрібничка була болісним нагадуванням, яке роздирало душу. Мені коли-небуть стане легше чи почуття провини та болісні відчуття ніколи не покинуть мене?  

1 ... 7 8 9 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час бою (болю), Соломія Даймонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Час бою (болю), Соломія Даймонд"