Читати книгу - "Падіння Інгларіанії, Леонід Спіранд"

Незабаром страж зважився донести все це до відома намісника. Той сказав, що дії солдатів були неприпустимі навіть у такій ситуації і він обов'язково розбереться. Спочатку Сол повірив йому, проте через тривожні обговорення слуг вдалося вивідати, що подібні речі стали зустрічатися все частіше й частіше. Західний район був повністю заблокований і незабаром поглинений тварюкою. Разом з усіма, кому не пощастило там залишитися. Теж саме було і зі східно-південними околицями, бідняків з їхніми сім'ями і худобою буквально залишили на розправу. Сол був шокований тим, наскільки погано йшли справи з обороною, проте незабаром під покровом ночі йому вдалося підслухати одну розмову між намісником і його радником, яка розставила все на свої місця.

– Зрозуміло, нікому з нас це не приносить задоволення, однак, це вимушений захід, – говорив гладкий чиновник.

– Я бачу можливі плюси цього підходу, однак чи не втрачаємо ми більше, ніж ця тварюка? – Хрипло протягнув співрозмовник, – усе ж таки, дозволяти їй вбивати інгларіанців – значить позбавлятися ресурсів і робочих рук...

– Жодні руки не впораються з цим кошмаром! Це вирішено, шановний, сперечатися вже немає сенсу. Я прекрасно розумію, які емоції у вас викликає такий метод, але згадайте про те, що після руйнування кількох кварталів воно заспокоїлося майже на тиждень. Якщо воно насититься, не досягнувши складів і збройових мастерень, це дасть нам шанс на успішну оборону. Таку, яку монстр уже не проб'є.

Вони посперечалися ще трохи, однак радник не зумів запропонувати нічого кращого, тому невдовзі здався.

З цього моменту, будь-яка довіра Сола до намісника добігла кінця. Так, він до нього добре ставився, але який сенс, якщо за першої ж слушної нагоди цей товстун відправить агента просто в щелепи тварюки. Тепер страж не розлучався з бронекостюмом і буквально спав з гвинтівкою, а також ретельно перевіряв їжу на складові аномалії за допомогою сенсорів своєї маски, щоб ніхто не зміг принести його в жертву без його відома. Ця тактика виявилася вкрай корисною, хоч і з вельми несподіваної причини.

Одного разу серед ночі він почув шум прибою, наче поруч був Сірий океан Терри-000, що омивав з усіх боків його рідну Новопангею. У сонному маренні Сол уявив, ніби рів вийшов із берегів і тепер бився о стіни будинку. Але раптом його вирвали зі сну звуки пострілів і крики слуг. У ніс вдарив запах гнилі, а будинок труснуло, як від землетрусу. Більше доказів було не треба – тварюка дісталась сюди. Агент у всеозброєнні вибіг із кімнати до коридору зі сходами і примружився в темряві. З першого поверху прямо до нього ліз натовп липких, вируючих мерців.

Сол уже навів на них гвинтівку, однак оцінив обстановку і зрозумів, що в таких умовах йому навряд чи вдасться навіть затримати істоту. Один зі скелетів рвонув угору й опинився перед ним, агент зніс йому голову прикладом і рвонув геть. Будинок заповнився гуркотом від трощі меблів і панічними вигуками охорони. Серед усього цього вирізнявся намісник: величезний інгларіанець у піжамі гасав між кімнатами, все вигукуючи, що тварюка не мала дістатися до центру так швидко. Агент покликав чиновника і побіг разом із ним до північного балкону – єдиного шляху відступу. Можливо, у смерті намісника після його рішень була б іронія, проте втрата єдиного лідера за таких умов точно б не потішила мешканців.

– Я не розумію... Він такий швидкий, такий сильний. Такого не повинно бути! – Ледь не плакав намісник, поки Сол гнав його сходами.

Нарешті, великий балкон із дерев'яним оздобленням і візерунками на склі опинився перед ними.

– П-почекайте, тут весь так високо! – засумнівався намісник.

– Ми на другому поверсі, – сухо відповів агент, – або стрибаємо з балкона, або стрибаємо до мерців.


Не чекаючи відповіді, Сол вибив скло ударом гвинтівки і негайно стрибнув униз. Краєм ока він побачив, як тварюка висовувала свої мерзенні кістки з-за рогу і вже була готова встромити в нього щелепи, але вправність не підкачала і він виявився трохи швидшим. Намісник же забарився. Усього одна мить, але вона коштувала йому життя: щойно чиновник приземлився, тварюка одразу схопила його за ноги й потягла до себе.

– Ні, не дайте їй мене забрати! Варта, Сол, швидше!!! – У серцях кричав намісник, загрібаючи нігтями траву і землю.

Сол вистрілив і підірвав ще кілька скелетів, але цього було мало. Купа слизу буквально заповнила газон і проковтнула намісника одним махом. Агент розвернувся і почав бігти мостом через рів, так він ще міг сподіватися на порятунок. Дивно, але тварюка не відразу помчала за ним, спочатку вирішивши остаточно розгромити будівлю і зжерти всіх слуг, що в ній залишилися. Мабуть, Сол все ж не був її основною метою, адже інгларіанців вона поїдала з куди більшим ентузіазмом.

Біг, збите дихання, стукіт черевиків об бруківку – так минули наступні півгодини, коли Сол виринув на вулиці й спробував знайти шлях відступу серед хаосу навколо. Нарешті, серед натовпів біженців і мародерів, йому зустрілося двоє дівчат у довгих балахонах і капюшонах, що майже повністю приховували їхні обличчя. Професійна звичка спостерігати одразу змусила виділити їх із натовпу, адже двоє поводилися вкрай спокійно, чого не можна було сказати навіть про самого Сола. Одна з них підкликала агента до себе, а друга підняла смолоскип, освітлюючи шлях.

– Йдемо з нами, чужоземцю. Ті, що вижили, збираються навколо гробниці Абсолюта, там у нас ще є шанс дати тварюці бій.

Сол кивнув і побіг за ними. Місцеві священнослужителі не викликали в нього багато довіри, але вибір між ними і тварюкою був очевидним.