Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт 📚 - Українською

Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Баришник дур-зіллям" автора Джон Сіммонс Барт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 364
Перейти на сторінку:
постать дона, який із похмурим виразом обличчя запитав мене, що це за Каїнів вилупок, який вважає щасливими тих, хто мусить довічно горіти в пекельному вогні. А інший, гладкий чолов'яга, який також підійшов до вікна і став поруч, запитав, чи відомо мені, де я перебуваю. На що я відповів: «Усе, що я знаю, добрі паничі, так це лиш те, що я перебуваю в місті Кембриджі та помираю з голоду!» Потім перший дон, вирішивши, хоч мені це було і невтямки, утнути жарт моїм коштом, сказав мені, що я перебуваю в Коледжі Христа, і що він і його товариші є впливовими богословами, і що вони й за менше блюзнірство відправляли людей на колесування. Мені тоді виповнилося лише шістнадцять, тож я немало стривожився, і хоч я прочитав на той час доволі книжок, щоб не дуже-то й довіряти їхнім словам, однак я не знав, якої шкоди вони можуть мені завдати, хоч і навряд чи це буде колесування. Тому я смиренно в них перепросив і почав запевняти, що це була всього лише безневинна пісня, змісту якої я не приділяв особливої уваги, отож якщо в ній і можна знайти щось схоже на блюзнірство, то годиться карати не співака, а її автора Доуленда, який, бувши давно мертвим, уже спокутував свій гріх у катівнях Сатани, тож покладемо цьому край, та й квит! Зачувши мої міркування, веселі дони, здавалося, були ладні зареготати, проте їхні обличчя набули ще більш суворого виразу, і вони наказали мені піднятися до них нагору в їхнє помешкання. Там вони продовжили присікуватися до мене та чинити свої напади, стверджуючи, що хоч моя початкова провина, яка полягала в зневазі та приниженні пекельних мук, і так була доволі серйозною, однак за останнє моє зауваження можна потрапити на багаття. «Як це так?» — запитав я їх. «А як же! — вигукнув худий дон. — Якщо притримуватися тої думки, що той, хто повторює гріх іншого, а хоч би й несвідомо, сам є безневинним, то це означає заперечувати саму доктрину Первісного Гріха. Бо ж ким іншим є Адам і Єва, як не Джоном Доулендом для нас усіх, чию гріховну пісню хоч-не-хоч мусить співати все людство, за що карою і є смерть?» «Поза тим, — додав гладкий, — заперечуючи таїну Первісного Гріха, ти зневажаєш таїнство Спокутної Жертви — бо чи ж є сенс шукати Спасіння тому, хто не согрішив?»

— Ні, ні, — почав схлипувати я. — Їй-бо, паничі, це ж було всього лише нікчемне зауваження. Тож просю, не приділяйте йому стільки уваги!

— «Нікчемне зауваження»! — вигукнув перший і схопив мене за руки. — Присяй-Богу, хлопче! Ти глузуєш з двох головних таїнств церкви, що стоять, мов два стовпи-близнюки, на яких покоїться вся велична споруда Християнства. Та це ж все одно, якби ти назвав Розп'яття грубим ярмарковим балаганом. І на додачу до всього ти називаєш це нечуване блюзнірство «нікчемним зауваженням». Таж це ще жахливіший гріх! І звідки ти тут узявся, зрештою?

— З Бедфорда, — відповів я, переляканий до смерті, — прибув з циганським табором.

Почувши це, вони з удаваним обуренням виголосили, що кожного року о цій порі цигани, які всі до одного є поганами, проїздять повз Кембридж з єдиною метою зашкодити богословам. Тільки торік, сказали вони, один з моїх одноплемінників нишком проник до броварні Святої Трійці й отруїв ціле барило пива, від чого три старших члени ради університету, чотири студенти та два стипендіати сконали ще до заходу сонця. Потім вони запитали мене, якими ж були мої наміри. І коли я відказав їм, що сподівався пристати до котрогось з них в ролі слуги, щоб набратися розуму, вони вирішили, що я прийшов отруїти їх усіх. Так кажучи, вони миттю стягли з мене весь одяг і, не зважаючи на мої запевнення в невинності, під виглядом пошуків склянятка з отрутою розгледіли й промацали кожен дюйм мого тіла, щипаючи та смикаючи мене в дуже неприємних місцях. Ні, маю визнати, що вони таки дали волю своїм хтивим рукам і діло б зрештою дійшло до гріха, якби їхню забаву не перервала поява іншого дона — літнього джентльмена, зовні схожого на святого, який, і це було зрозуміло одразу, був старший над ними. Він наказав їм відступитися від мене та вибештав їх за те, що вони напосіли на мене. Я впав перед ним навколішки, але він підняв мене і, огледівши з ніг до голови, запитав, з якого дива я стою тут роздягнений. Я відповів, що лишень співав пісню, щоб догодити цим джентльменам, але вони назвали це блюзнірством, а за сим так ретельно та прискіпливо оглянули мене в пошуках склянятка з трутизною, що у мене, напевно, буде закреп принаймні цілий тиждень.

Старий дон наказав мені одразу заспівати пісню, аби він мав змогу сам зробити висновок щодо її блюзнірства, тож я дістав свою гітару, на якій мене навчили грати цигани і, як міг (адже в мене текли сльози, і я зо страху весь тремтів), ще раз заспівав «Лийтеся, сльози». Під час виконання мій рятівник, здавалося, мов ангел, лагідно усміхався мені, а коли я скінчив, він, не сказавши ні слова про блюзнірство, поцілував мене в чоло, велів мені вдягтися, ще раз вишпетив моїх мучителів, які немало були присоромлені тим, що їх так зненацька захопили під час цієї злої витівки, та наказав мені йти з ним до його помешкання. Випитавши в мене докладно про моє походження та довідавшись про моє скрутне становище, він висловив подив і задоволення стосовно обсягу того, що я прочитав, й одразу ж зарахував мене до своєї челяді, щоб я прислуговував йому особисто, та дозволив мені вільно користуватися своєю розкішною книгозбірнею.

— Я мушу взнати, хто був цей святий чоловік, — перервав оповідь Ебенезер. — Мене просто розпирає від цікавості.

Берлінґейм усміхнувся, заніс догори пальця і похитав ним.

— Я розкажу тобі, Ебене, але ти жодним словом не повинен про це обмовитися, бо на те є причини, про які я тобі розповім згодом. Хай би які були його вади, зустріч з ним знаменувала поворот на краще в моєму житті, і я не бажаю, щоб хтось бруднив його ім'я.

— Про це не бійся, — запевнив його Ебенезер. — Це буде так, ніби ти сам прошепотів його собі.

— Ну що ж, гаразд. Скажу тобі лише, що він був платоніст до кінчиків нігтів, ненавидів Тома

1 ... 7 8 9 ... 364
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"