Читати книгу - "Мій старшокурсник,або як я вляпалась в любовну халепу, Lady V"

Після розмови зі Свєтою мої думки зовсім не давали мені спокою. Вона мала рацію: ховатися вічно не можна. Але що, якщо наші стосунки з Дімою ще надто крихкі? Що, якщо він не хоче, щоб про нас дізналися? Я вирішила не робити поспішних кроків, хоча в душі вже давно була готова розповісти всім про наш зв’язок.

Увечері, як завжди, я чекала його повідомлення. І воно прийшло.

"Привіт, як ти? Сьогодні був важкий день, дуже хочеться поговорити".

Я завжди відчувала легке хвилювання, коли читала його повідомлення. Можливо, тому що ми ділилися один з одним тим, що залишалося недоступним для інших. Я швидко набрала відповідь:

"Привіт! Я теж втомилася. Але завжди рада поговорити. Що сталося?"

Діма здався мені якимось пригніченим. Після кількох хвилин його відповідь з'явилася на екрані:

"З Мариною щось знову сталося. Вона приходила до мене сьогодні після пар. Казала, що шкодує про те, що сталося, і хоче повернутися. Я не знаю, що їй відповісти. Це мене просто дратує."

Цей текст пронизав мене до кісток. Звісно, Марина знову намагається його повернути. І, як не дивно, це здавалося лише питанням часу. Я спробувала приховати свою ревність і почала набирати відповідь, хоча всередині мене все вирувало.

"Розумію... Вона не відпустить так легко. Але ти ж знаєш, чого хочеш, правда?"

Мені хотілося, щоб він чітко сказав, що його вибір — це я, але відповіді довелося чекати довше, ніж зазвичай.

"Так, знаю. Але мені треба все з нею закрити остаточно. Не хочу, щоб вона залишала якісь надії."

Я видихнула. Хоча це не була пряма відповідь, я знала, що він намагається зробити правильний крок. Але чи готова я була чекати, поки він закінчить свої стосунки з Мариною?

"Добре, це правильно. Але ти маєш пам'ятати, що час іде. І не тільки для неї."

Це було моє маленьке попередження. Я не хотіла тиснути на нього, але не могла дозволити собі бути вічною тінню його минулих стосунків.

"Звісно, я це розумію. Я не хочу тебе втратити", — нарешті надійшла його відповідь.

Ці слова змусили моє серце битися швидше. Не хоче мене втратити. Це було те, що я хотіла почути, але водночас ці слова не давали гарантії. Він був між двома світами, і я не знала, як довго зможу перебувати поруч у цьому підвішеному стані.

Того вечора я лягла спати з безліччю питань у голові. Чи справді він вирішить усе з Мариною? Чи зможемо ми нарешті перестати ховатися? І що, якщо Марина дізнається про нас і спробує все зруйнувати? Я все більше відчувала, що чекаю на вибух, якого не зможу уникнути.

Наступного дня я йшла коридором університету, коли випадково побачила Діму й Марину. Вони стояли біля сходів і про щось розмовляли. Діма виглядав напружено, але тримався спокійно. Марина ж активно жестикулювала, її голос підвищувався, хоча я не чула слів.

Я хотіла просто пройти повз, не привертаючи до себе уваги, але відчула, як щось усередині мене змусило зупинитися. Щось підштовхувало мене дивитися на них, хоча кожна клітина тіла кричала, щоб я йшла далі.

Вони не помітили мене, але я побачила, як Марина несподівано підійшла ближче до Діми й спробувала торкнутися його руки. Він відсторонився, але не різко, лише на півкроку назад. Моє серце завмерло. Що ж це було? Їхня остання розмова чи чергова спроба Марини повернути його?

Я швидко відвернулася й пішла далі, щоб не побачити більше нічого. Ще кілька хвилин тому я була впевнена у своїй силі, у своєму бажанні боротися за ці стосунки. Але зараз, коли бачила їх разом, всі мої страхи і сумніви знову виринули на поверхню.

З того моменту весь день пройшов наче в тумані. Я не могла сконцентруватися ні на чому, всі думки були лише про те, що сталося. Що це означало? Чи справді Діма готовий закінчити з нею? І чому я відчуваю себе так вразливою кожного разу, коли вони разом?

Увечері я отримала від нього чергове повідомлення:

"Я все вирішив. Можемо поговорити?"

Ці слова змусили мене на мить зупинитися. Що ж він вирішив? І що буде далі?