Читати книгу - "Приховані гріхи, Світлана Литвиненко"

-Чудово,- Каміла Романівна схвально кивнула головою,- розумієте Емілія, наша Софійка слабенька, хвороблива дівчинка. Їй потрібно приділяти багато часу і докладати чимале зусилля у її вихованні.

-Розумію, буду старатися.

-Ну, тоді ця робота ваша, і вже сьогодні я вам випишу чек на отримання авансу. Та спочатку пропоную познайомитися з Софійкою і щиро сподіваюся, що ви знайдете з нею спільну мову, бо не всі попередні няні були задоволені. Я зовсім не хочу вас лякати Емілія, просто люблю бути прямолінійною і говорити все як є,- Каміла Романівна піднялася з дивану, а Ема вслід за нею,- зараз Софійка на прогулянці зі своїм батьком та ось-ось вони мають повернутися.

-Я згодна зачекати. І дякую вам, що прийняли мене на роботу,- в Емілії помітно піднявся настрій.

-Ви поки що можете пройти на кухню та познайомитися з іншими працівниками цього будинку. Якщо я правильно зрозуміла, то ви з нашою кухаркою вже добре знайомі.

-Ми з нею навчалися в одній школі…

-Зрозуміло, зрозуміло… Ну тоді, Неля вас з усіма і познайомить. А Галина Василівна розповість де, що, як і покаже вам вашу кімнату. А також розповість детальніше про режим Софійки, покаже її спальню, кімнату для занять ну і все-все що буде необхідно. Одним словом по всіх питаннях які стосуються Софійки звертайтеся віднині до Галини Василівни.

  Емілію це здивувало. Здивувало, що всі питаннях стосовно дитини варто ставити не матері, а домробітниці. А до неї самої не варто взагалі підходити, саме так це виглядало. Емілії здалося, що Каміла Романівна не занадто балує доньку своєю увагою. Та можливо, вона Ема помиляється роблячи передчасні висновки. Що ж з часом буде зрозуміло. І тільки Емілія хотіла піти на кухню залишивши Камілу Романівну у вітальні, як почула, що вхідні двері відчинилися і по будинку пролунав дитячій сміх.

-Повернулися, Емілія, затримайтеся, я вас зараз і познайомлю, А потім передам вас і Софійку Галині Василівні,- Каміла Романівна в одну мить змінила вираз свого обличчя, почала посміхатися.

  Емілія цього не могла не помітити. Раптом із холодної жінки Каміла Романівна перетворилася у таку добру, аж занадто кокетливу, через мірно ввічливу. Але її всі ці приємні емоції були спрямовані не на доньку, як спочатку подумала Ема, а на свого чоловіка. А дитину, вона ніби зовсім не помітила. В ту мить, як Емілія навпаки перш за все звернула увагу на Софійку, яка затихла щойно побачила свою маму і притулилася до батька, який тримав її за руку.

-Як погуляли?- запитала ніжним голосом Каміла Романівна у свого чоловіка і не дочекавшись відповіді додала.- А я щойно прийняла на роботу няню. Познайомтеся це Емілія, А це мій чоловік Ігор Олександрович та наша донечка Софійка.

-Рада познайом…,- і щойно Емілія підняла очі, то побачила перед собою того самого чоловіка, який врятував її життя, коли на неї трохи не наїхав позашляховик…