Читати книгу - "Приховані гріхи, Світлана Литвиненко"

  Здивування, яке в цей час пережила Ема було схоже на легкий удар електричного струму. Вона завмерла з відкритим ротом дивлячись на… Ігоря Олександровича. Який судячи з його обличчя теж був здивований не менше ніж вона сама. Його брови високо піднялися, а темно-зелені очі округлилися. Та він швидко себе опанував на відміну від Еми і простягнув їй руку для привітання:

-Радий знайомству з вами Емілія. На сто відсотків впевнений, що ви вдало поладите з нашою донечкою,- Ігор усміхнувся до неї та швидко відвів очі.

-Взаємно рада знайомству,- Емілія потиснула руку і від його дотику відчула приємне тепло, як і тоді, коли він її врятував від смертельної небезпеки та виду не подала, а звернулася до дівчинки,- Софійка, я з тобою теж рада познайомитися.

-Софійка, привітайся зі своєю новою нянею,- Ігор обійняв доньку за плечі, яка надула щоки.

-Мені не потрібна няня, я вже доросла,- сказала незадоволено дівчинка.

-Це не ти будеш вирішувати, що тобі потрібно, а що ні, а твої батьки,- суворо відповіла Каміла Романівна,- і перестань хмуриться. Емілія за освітою вчителька, тому вона буде з тобою ще й займатися. Буде повністю контролювати твоє навчання.

-Приємно вражений,- відповів на те Ігор,- вдалий вибір.

-Дякую коханий,- Каміла Романівна задоволено усміхнулася до свого чоловіка, а потім покликала домробітницю,- Галино Василівно, підійдіть, будь ласка.

  З кухні до них вийшла жінка років шістдесяти п’яти з акуратною, короткою зачіскою, худорлява, одягнена у чорне літнє плаття з довгим рукавом. Емілія встигла помітити, що вигляд у неї був черствий, грізний і її стиль одягу ідеально підкреслював цю рису. Все як і розповідала Неля.

-Слухаю вас Каміло Романівно, які у вас будуть побажання?- а голос Галини Василівни навпаки був приємним, оксамитовий.

-Подбайте про нашу нову няню та Софійку,- Каміла Романівна взяла під руку свого чоловіка, а також накажіть, щоб мені та Ігорю принесли каву до кабінету. Любий, нам потрібно поговорити.

-Потрібно поговорити тож і поговоримо і кави вип’ємо,- відповів Ігор дружині, а потім звернувся до доньки,- я ввечері зайду до твоєї кімнати й розповім тобі історію перед сном. А зараз будь слухняною дівчинкою.

-Добре,- кивнула головою Софійка.

  Емілія намагалася не підіймати очі та не дивитися в бік Ігоря. Саме так намагалася, бо її як магнітом тягнуло подивитися на нього. Високий, широкоплечий, акуратно підстрижене темно-русяве густе волосся зачесане на бік. Легка доглянута на вигляд щетина придавала йому мужності та стильності. Біла сорочка виділяла його загорілу шкіру, а м’язи свідчили про те, що він ходив до спортзалу. За роками Ігор був молодший від дружини на дев’ять років. Але це було зовсім не помітно, коли він знаходився поруч з нею, бо все ж таки Каміла Романівна виглядала молодо. Емі стало цікаво, чому такий привабливий чоловік одружився з жінкою, яка старша від нього роками. Ну звісно, що закохався у неї відразу відповіла вона у своїх думках на своє ж запитання. У таку вродливу жінку як Каміла Романівна може будь-який чоловік закохатися. Але годі їй про це думати, та і взагалі, чому це вона повинна про нього думати. Думати про іншого чоловіка коли у неї є свій не менш привабливіший.

  Емілія хотіла взяти Софійку за руку, але дівчинка не захотіла і вона не стала наполягати. Згодом все буде добре вирішила про себе Ема. Дитині потрібен час звикнути до нової людини яка буде нею опікуватися.

-А це кімната для навчання,- Галина Василівна пропустила вперед Емілію та дитину.

-Яка велика та світла, а скільки книжок,- Емілія підійшла до книжкової шафи.- Софійка, ти що полюбляєш читати?

-Я не люблю читати,- буркнула дівчинка,- я люблю малювати.

-Емілія… Як вас по батькові?- запитала Галина Василівна.

-Можна просто Ема…

-Ні, так не піде,- незадоволено заперечила жінка,-ми всі один до одного повинні звертатися відповідно.

-Емілія Михайлівна,- вона підійшла до письмового столу за який вже стигла сісти Софійка і на якому були розкидані її малюнки.- А чи дозволиш ти мені подивитися свої малюнки?

-Дозволю, і розкажу вам де і кого я намалювала.

-Мені буде цікаво,- Емілія сіла на ще один стілець який стояв поруч.- Галино Василівно, так про що ви хотіли ще сказати?

-Ах… трохи не забула. Якщо зголоднієте і захочете перекусити, то ви завжди можете спуститися на кухню та звернутися до Нелі Анатолівни, як я вже зрозуміла до вашої подруги.

-Ми навчалися в одній школі,- відповіла ввічливо Емілія.

-Вашу кімнату я вам вже показала, ну і в принципі де що знаходиться ви зрозуміли, розпорядок дня Софійки ви теж зрозуміли.

-Так, Галино Василівно дякую вам,- Емілія взяла до рук один із малюнків.

-Якщо у вас виникнуть якісь запитання або труднощі сміло звертайтеся до мене,- Галина Василівна зібралася залишити їх,- незабаром навчальний рік, тому…

-Тому я перевірю знання Софійки та підтягну її,- завершила за домробітницю Емілія бажаючи, щоб та вже скоріше пішла.

  І коли нарешті Галина Василівна їх покинула Емілія почала переглядати інші роботи дівчинки, яка трохи збадьорилася та повеселішала після похвали.  Потім Емілія попросила Софійку провести їй екскурсію по своїй кімнаті, яка теж була доволі просторою, світлою. Ремонт був виконаний у рожевих відтінках, а на дитячому ліжкові лежав ведмедик білого кольору.

-Це мені татко подарував,- сказала Софійка,- мені все купує татко.

-Він тебе дуже любить і тому радує тебе,- а сама подумала, що Ігор Олександрович, мабуть, дуже дбайливий татусь, балує свою донечку і не відмовляє їй ні в чому, напевне дуже любить дітей.

  Вже пізніше Емілія спустилася сходами на перший поверх і перед тим як поїхати додому зайшла на кухню, щоб побачитися з Нелею.

-Ти проходь, сідай, а я зараз швидко чай заварю та яблучного пирога відріжу. Щойно спекла.- Неля заметушилася і водночас поцікавилася.- Ну як, ознайомилася з будинком та його господарями? Сподобалося?