Читати книгу - "Кав'ярня моєї бабусі, Вікторія Грош (Rouce)"

На цю кав’ярню я буду вже дивитися іншим поглядом, дізнавшись про неї таку цікаву інформацію. Ми з Валькою дізнались про таємний підвал. Так, саме таємний, бо до цього ми про нього ні слухом, ні духом не знали. А тут варто було посунути шафу як відкрилась така таємниця. А саме таємного підвалу, де мені здалось, що ходять привиди тих перших власників. Але комусь про це скажеш, то подумають, що я того тобто з глузду з’їхала.

День сьогодні видався дуже цікавим і картину малювали та по підвалу гуляли як по якійсь вулиці. Ми швиденько прийшли додому. Йшли швидко, бо, по-перше, вже хотілось зняти цей брудний одяг, а по-друге, мене непокоїть те, що мені дзвонила й бабуся й сестра. Вона ж знаходиться в іншій країні й раптом дзвонить з українського номера. Щось тут взагалі не чисто.

Зайшовши у квартиру до нас вийшла бабуся. З кухні долинають звуки тарілок та й запах їжі.

— Нарешті повернулись. Ми вас вже зачекались — сказала бабуся.

— Ми? — тільки-но запитала я як з кухні вийшла Мар’яна. Я її побачила та почала усміхатись на всі свої тридцять два. Давно її не бачила, тому скучила дуже.

— Привіт, сестричко — вона кинулась мені в обійми. Я теж її обійняла.

— Не очікувала, що ти приїдеш — вона випустила мене з обіймів. Ми почали знімати одяг.

— Вирішила приїхати на Новий Рік. В інституті канікули, тож знайшовся час аби навідати вас.

— Та я й сама недавно приїхала — сестра та бабуся подивились на нас таких “чистих”.

— Матінко — сказала бабуся — що з вами? Чому ви такі брудні?

— Картину малювали, але то таке. Сьогодні ми дещо знайшли цікавезне, що кортить вам швидше розповісти, але спершу приймемо душ, бо хочеться змити з себе цей бруд.

Ми з Валькою по черзі прийняли душ та вже всілись за стіл. Бабуся з Мар’яною встигли приготувати вечерю. Вони приготували картоплю по-селянськи та відбивні. Ми сіли їсти. Сестра дивиться на мене та їй вже не терпиться почути, що саме цікавеньке ми знайшли. Знаючи Мар’яну, поки я не почну розповідати вона буде дивитись на мене уважно.

— Так, а що ви цікавеньке знайшли?

— Ми собі зробили перерву, я помітила, що ми не всі меблі винесли, тому пішли сунути ту шафу, яка в кутку з права від входу стоїть. Коли посунули то побачили якусь ручку у підлозі.

— А то виявляється кришка — перебив мене Валентин — я її підняв та виявилось, що це вхід у підвал.

— Підвал? — здивовано запитала бабуся. І я зрозуміла, що про нього вона не знала.

— Так. Ми по ньому гуляли майже весь день. І він виявився великим.

— А, що ж ви там знайшли?

— О, то просто знахідка для нас... для кав’ярні буде саме те, що дасть їй друге дихання, так би мовити... ми знайшли там документи, де написані найперші власники цієї кав’ярні. Історія кав’ярні, а головне, те, що ми знайшли меню та рецепти, які були там тоді.

— Вау — сказала сестра, а бабуся сидить здивовано та дивиться на мене. Про те, що треба вечеряти вже й забула — покажеш?

— Так. Виявляється — продовжила я — кав’ярня працює не припиняючи свою роботу з 1900 років. Першими господарями були якісь Марія та Федір Гончар — я ще розповіла їм як кав’ярня працювала у Другу Світову війну. Це єдине, що ми прочитали з щоденника Марії.

Тож коли ми закінчили вечеряти, я показала все бабусі та сестрі. Мар’яна сиділа та читала кожну сторінку щоденника Марії дуже уважно. Ми ще дізнались, що у неї з Федором було четверо дітей, а саме три сини та донька. Сини були на Другій Світовій війні та на щастя повернулись живими, без поранень не обійшлось, але повернулись живими. Донька в цей час працювала медсестрою в польовому шпиталі. Куди до речі й привезли одного з її братів. І на скільки я зрозуміла дітей звали, синів Василь, Григорій та Микола, а доньку Софія. Виявляється після смерті Марії кав’ярнею керувала Софія зі своїм братом Василем. А після вже донька Софії Катерина. І ось вона й продала кав’ярню іншим людям. А ті, вже продали її нам. Яка все ж цікава історія, як на мене.

Також виявляється, що ця сім’я була заможньою у всьому місті. І у них також був ще й магазин з якого вони брали найкращі інгредієнти для своїх страв. Їх в місті всі поважали. А ще у цій кав’ярні на кожне свято було щось особливе. Вони робили святкування у своїй кав’ярні на Різдво, Великдень, Масляну. Це були основні свята у цій кав’ярні. У рецептах навіть є рецепти млинчиків та начинок для них. Тож думаю, що і ми будемо у кав’ярні святкувати ці свята. А до них ще додамо День Святого Валентина та день весни. Ну, звісно день відкриття кав’ярні, як по точній даті відчинилась 17 квітня 1900 року. Тоді ж у нас буде особливе меню та звісно ж саме святкування.

Ще ми дуже довго читали меню та рецепти страв. Всі вони оригінальні та по-своєму цікаві. Особливо цікава коронна страва — штрудель. Мар’яна сказала, що ми обов’язково повинні спробувати його приготувати. І якщо вийде правильно та смачно, то ця страва буде у нас у кав'ярні коронною стравою. З чим я можу тільки погодитись, бо це буде круто. І ми втремо носа власнику кав’ярні “Pasión del Café”. Буде лікті кусати через те, що ми його переплюнули.

Сидячі за столом та читаючи все це на мене подивилась сестра.

— А це все, що там було?

— Там стоїть п’ять шаф, але ми подивились лише дві, тому можливо, що ще щось є.

— О, тоді я завтра обов’язково з вами піду. Погуляємо по цьому підвалу.

— Тільки спершу ми повинні прийняти меблі, бо саме завтра їх привезуть — сказав Валька.

— І картину домалювати — додала я.

— Ну, це не проблема. Мені вже кортить походити по підвалу, цікаво який він.

— Темний — сказала я та почала сміятись — а взагалі ми якось то й ввімкнули світло.

— Я обперся об стіну, світло відразу включилось. Може на кнопку якусь натиснув?

— Не думаю, що треба так далеко йти аби увімкнути світло... може треба просто до стіни доторкнутись.

— Якщо це так, то це якась містика — сказала сестра.