Читати книгу - "За крок до істини, Ірина Бондарчук"

Анна та Ігор, ще відчуваючи тремтіння після подій у старому будинку, вирушили до наступного місця, позначеного на карті — старої каменярні. Дорога вела через густий ліс, що огортав їх темрявою і шурхотом листя під ногами. Серед гілок іноді миготіли ліхтарі, створюючи ілюзію, що за ними стежать.

— Як ти думаєш, що означають ці символи на карті? — порушила мовчання Анна, оглядаючи зображення, яке вони сфотографували.

— Їх не просто так розмістили в таких дивних місцях, — сказав Ігор, вказуючи на одну з позначок. — Дивись, тут є щось схоже на трикутник із кругом посередині.

— Це може бути стародавній символ, — припустила Анна, згадуючи лекції з археології, які вона слухала під час навчання. — У нього можуть бути релігійні або містичні корені.

Каменярня з’явилася перед ними раптово, наче виникла з густого туману. Її стіни були вкриті мохом і тріщинами, а важкі дерев’яні двері виглядали міцними, хоча й давно не використовувалися. Ігор, трохи вагавшись, натиснув на ручку, і двері скрипнули, відкриваючи темний простір усередині.

На стінах каменярні були викарбувані дивні символи. Деякі з них нагадували геометричні фігури, інші ж були схожі на шифри. Анна присіла біля однієї зі стін і почала уважно вивчати вигравірувані знаки.

— Ці символи виглядають, як частина якогось послання, — сказала вона. — Але їх значення невідоме.

Ігор тим часом роздивлявся велику мозаїку на підлозі. Вона складалася з каменів різних кольорів, які формували малюнок. У центрі був той самий трикутник із кругом.

— Тут щось має бути приховане, — сказав він, натискаючи на один із каменів. Несподівано підлога трохи просіла, а в стіні почувся тихий механізм.

— Що це було? — Анна підбігла до нього.

У стіні відкрилася невелика ніша, у якій лежав старий аркуш паперу та металевий ключ. На папері були написані слова: "Той, хто шукає істину, мусить подолати страх і прийняти невідоме."

Анна взяла аркуш і уважно прочитала.

— Це ніби якась інструкція або попередження, — сказала вона. — Але для чого цей ключ?

— Можливо, він відкриває наступну частину головоломки, — припустив Ігор, оглядаючи ключ. Він був важкий, із вигравіруваними символами, схожими на ті, що були на стінах.

Раптово з-поза темної завіси лісу почувся голос. Він був низький і хрипкий:

— Ви не мали сюди приходити.

Анна та Ігор застигли на місці. Із тіні з’явилася постать у довгому плащі, тримаючи ліхтар. Світло миготіло, відкидаючи зловісні тіні на стіни каменярні.

— Ви шукаєте те, чого не повинні торкатися, — продовжила постать. — Поверніться, поки не пізно.

— Хто ви? — насмілився запитати Ігор, прикриваючи Анну собою. — Що ви знаєте про це місце?

Постать мовчала кілька секунд, перш ніж відповісти:

— Я — охоронець. І те, що ви шукаєте, принесе вам лише біду. Але якщо ви не послухаєтеся... — він зробив паузу, — тоді ви мусите довести, що гідні знати правду.

— Що ми маємо зробити? — Анна зробила крок уперед.

— Розгадайте таємницю цього місця, — відповів охоронець. — Але знайте: кожна відповідь відкриває двері до нової небезпеки.

Він підняв руку, вказуючи на символи на стіні, й повільно зник у темряві. Анна та Ігор переглянулися, відчуваючи змішання страху та рішучості. Вони знали, що повертатися назад — це втратити шанс розкрити істину. Але вони ще не розуміли, яка ціна їх чекає за цю правду.

— Почнемо з цих символів, — сказала Анна, дістаючи блокнот. — Якщо це випробування, то ми маємо розгадати його разом.

Вона почала замальовувати знаки, поки Ігор шукав підказки в інших частинах каменярні. Їхній шлях ставав дедалі заплутанішим, і кожен новий елемент головоломки здавався частиною великого, небезпечного плану.

— Дивись, — покликав Ігор, показуючи на стелю. — Там є символ, який повторюється, але в іншому порядку.

На стелі були викарбувані ті ж знаки, але вони виглядали як послідовність. Анна уважно їх вивчила і зрозуміла, що це може бути ключ до розташування наступної підказки.

— Це не просто символи. Це код, — сказала вона, записуючи послідовність. — Нам потрібно знайти щось, що відповідає цим символам.

Ігор обмацував стіну, шукаючи приховані механізми, коли раптом його пальці натрапили на холодний метал. Він натиснув на плиту, і невелика частина підлоги почала опускатися, відкриваючи вузький прохід.

— Тут щось є, — прошепотів він, освітлюючи прохід ліхтарем.

Прохід вів униз, у підземелля, де на стінах мерехтіли відблиски води, що капала зі стелі. Атмосфера ставала дедалі гнітючішою, але всередині обох зростало відчуття, що вони близькі до чогось важливого. Щось чекало на них у цьому лабіринті — можливо, чергова підказка, а можливо, відповідь на всі їхні запитання.

Рухаючись вузькими коридорами, Анна й Ігор помітили на стінах нові символи, схожі на ті, що були в каменярні. Але тут вони були розкидані безладно, як графіті, що утворювало нову загадку. На одному з поворотів коридору вони знайшли стару дерев’яну скриню. Відкривши її ключем, який вони знайшли раніше, Анна витягла потемнілий від часу сувій і маленький компас із вигравіруваними координатами.

— Що це? — Анна розгортала сувій, стараючи не пошкодити його. На ньому була карта, схожа на ту, яку вони вже мали, але з іншими позначками.

— Це, здається, новий маршрут, — припустив Ігор. — Але куди він веде?

На одній із позначок на карті була намальована голова звіра. Під нею дрібними літерами було написано: "Зустрінешся зі страхом — віднайдеш істину." Анна й Ігор переглянулися, розуміючи, що їх чекає новий виклик, небезпечніший за попередні. Вони не знали, чого очікувати далі, але розуміли: назад дороги більше немає.