Читати книгу - "Учень дощу І, Немченко Катерина"

- Наш дорогий вчитель Уман також помилявся першим часом? – оживився Шийме, повернувшись до Даікона.

- Усі молоді вчителі однакові, - видихнув старий, глянувши на мовця. – Усі роблять помилки… Адже досвіду в навчанні не так багато, а правила рідної академії вже забуті, - покосився на Ракора.

- Я намагатимусь виправитися, - схаменувся новачок та швидко вклонився.

- Правильно, - підтримав це Уман, вже розв’язуючи свій золотий пояс. – Кожен вчитель, це, в першу чергу, наставник для молодих магів. Той, з кого вони беруть приклад для наслідування, - розправив свій білий халат, вкритий вишитими блакитними блискавками. – І той, до кого вони йдуть за допомогою. А вже у другу, - подивився на нього, - маг, який передає знання про те, як треба користуватися своєю магічною силою, - зняв верхній шар одягу, почавши складати його руками.

- Я не ідеальний наставник… - невпевнено зауважив новачок.

- Так, - погодився директор, - але ти молодий. У тобі все ще живі згадки про дитинство та досвід життя поза академією. Ти можеш розказати цим дітям, як зараз влаштований світ.

- Чим живуть зараз люди, - продовжив Уман, знімаючи вже свій білий халат. – Що про нас думають, як живуть маги із людьми… Ми все це поступово забуваємо за стінами академії.

- Хоч ми іноді і виходимо із дітьми назовні, - знизав Шийме плечима, - однак думаємо ми тільки про наших учнів.

- У академії, - неголосно відповів Ракор, - відчуття, ніби зупинився сам час.

- Почасти так воно і є, - погодився із цим вчитель, який тягав його сьогодні за вухо на уроці. – То що? – кивнув він на парубка. – У одежі купатимешся? Ще одне правило порушити хочеш? В академії заборонено ходити у мокрому одязі.

- Хах, що ви, - ніяково відреагував новенький та почав розв’язувати свій пояс.

- Вчителя Умана наслідуватиме, - спокійно зауважив старий директор, беручи чипси, з миски на траві поруч. – Теж у перший місяць свого викладання мокрі сліди по собі залишав.

- Вчителю! – несхвально шикнув Уман на Даікона.

- Хах! А що? – почав хрумтіти той. – Це було доволі смішно.

Усі цікаво переглянулися між собою.

- І все ж… - незручно посміхнувся Ракор, сором’язливо складаючи свій пояс. – Мої екзамени та співбесіда не були ідеальними… А я тут…

- Так, - погодився із цим найстарший, беручи ще чипсів. – Були кандидати і ліпші за тебе.

- Тоді чому я…? – ніяковів новачок.

- Твоєю перевагою був вік, - зазначив Уман, знімаючи сорочку. – Ти був наймолодшим. Молоді вчителі завжди краще знаходять спільну мову зі зростаючим поколінням. Особливо із підлітками, - повчально кивнув йому, почавши складати спідню білизну.

- Крім того, - додав директор, - ти чотири роки був вихователем у малій академії. Досвід навчання вже є. І характеристика непогана.

- Ти не без вад, - продовжив Шийме, створивши собі склянку із напоєм та соломинкою, - але ти відповідав нашим вимогам для нового вчителя. Предмет ти знаєш добре, коли сам вчився - теж був відносно безпроблемним учнем.

- Якщо не брати до уваги моментів, коли він приносив до академії нову лайку, - зазначив Уман, почавши роззуватися.

- На одній хвилі із сучасними віяннями, - усміхнувся Шийме, починаючи втягувати свій напій через соломинку.

- Хах, - ніяково посміхнувся цьому Ракор. – Я багато разів думав про те, що мене не візьмуть…

- Твої помилки на екзаменах не були критичними, - підмітив Даікон. – Чого тільки не вчудить вогняна кров, через хвилювання.

- Ох, ця вогняна кров… - важко видихнув вчитель Уман, починаючи знімати штани, під якими більше нічого не було. – Деколи, я її зовсім не розумію…

- Хах, все той хлопець дошкуляє? – з посмішкою кивнув педагог із соломинкою в зубах.

- Я, певно, йому вже разів 10 сказав подумати щодо якогось іншого вчителя на роль його духовного батька, - склав він останній елемент одягу та поклав до іншого. – Все одно дитина вперта. Каже: «Ви мені подобаєтеся. Хочу, щоб ви були моїм духовним батьком». Цей вогник мене випарує колись, - шоковано почав опускатися у гарячу воду.

- Адже хлопчик хороший, - усміхнувся Шийме, спостерігаючи за усім цим. – Слухняний, вчиться гарно.

- Він надто активний, - зазначив Уман, сівши на своє місце. – Он, - кивнув у сторону, - позавчора на скелю поліз голими руками. Так ледь не зірвався, - поклав лікті на траву за своєю спиною. - Добре, що схопити встигли. Допитливий, що страшно стає. Ще і галасливий, - без задоволення відвів погляд у сторону. – Як впаде у калюжу – так на всю академію чути. Забери його ти, - махнув рукою по воді до Шийме, породивши хвилю, яка вдарилася тому у груди. – Як раз весняним вітром зветься. Ви з ним точно спільну мову знайдете.

- Кого учень собі в батьки вибрав, - весело підняв чоловік долоні із напоєм, - той і наставник.

Уман без задоволення відвернув погляд.

- Хах… - ніяково усміхнувся Ракор, теж бажаючи приєднатися до розмови. – А що? Якийсь учень із вогняною кров’ю до вас у духовні сини так сильно хоче?

- Та другокласник один покою не дає… - втомлено видихнув Уман, опустивши руки у воду. – Дитина гарна, здібна, але ж… Вогняній крові точно буде краще із вітряною, аніж із водяною, - покосився на Шийме. – Сподіватимуся, що і він це до кінця наступного року зрозуміє та обере собі іншого духовного батька. До того ж колір магічної сили у вас більш схожий, - штовхнув хвилю у сторону вчителя.

- Дивний вибір зробив хлопець, - знизав плечима Даікон. – Однак, здається, що ти дійсно подобаєшся йому.

- І це мене лякає… Його тягне до протилежності самому собі.

- Можливо, - почав міркувати директор, - його духу якраз і потрібен той, хто урівноважить його, заспокоїть та потушить цю надмірну енергію, аби встановити справжню та стабільну душевну рівновагу.

- Сподіватимуся на це, - стурбовано відповів Уман. - Бо повністю загасити цей вогонь я зовсім не бажаю…