Читати книгу - "Учень дощу І, Немченко Катерина"

- Ніхто з нас не бажає нашкодити цим дітям, - задумливо підсумував Шийме. – Усі вони занадто дорогі нашому серцю, аби бажати їм чогось поганого.

- Кхм, - сухо прочистив своє горло директор, відводячи незручний погляд у сторону.

- М? – спантеличено подивився на того мовець.

- В одне вухо влетіло, - тихо дорікнув Уман, - в інше вилетіло, - штовхнув Шийме під водою.

- А? – розсіяно нічого не розумів Ракор.

- Нічого, - махнув Даікон новачку. – Не бери у голову. Краще роздягайся та залізай до нас.

- Дійсно, - насуплено подивився Уман на молодого вчителя. – Скільки ти вже той пояс складаєш? Чи вогняна кров купатися не любить? – весело плеснув на нього водою.

- Хах, - ніяково відскочив парубок, ухиляючись від бризків, частина з яких все одно заплямували білий халат.

- От і ще одна причина, аби потягати тебе за вуха, - посміхнувся цьому Даікон.

- Не можна ходити по академії у мокрому одязі, - потішно зазначив Шийме.

Залишок вечора, молодий педагог присвятив спілкуванню із більш досвідченними вчителями та відмоканню у повному казані гарячої води, яка дійсно заспокоювала будь-який неспокій, породжений новою посадою, великою відповідальністю за дітей та поверненням до стін рідної академії, за якою він так сильно сумував.