Читати книгу - "Карта осінніх пригод, Коля Козак"

**Глава 8: Ніч у хатинці**

Дощ тривав, і в хатинці стало темніше. Мирон і Соломія вирішили розпалити невеликий вогонь, щоб освітити простір і трохи зігрітися. Вони знайшли кілька сухих гілок, які лежали в кутку хатинки, і за допомогою сірників, які Мирон завжди носив з собою, розпалили невелике полум’я.

— Ну, принаймні, тепер тут світліше, — сказала Соломія, гріючи руки над вогнем.

— Так, і тепліше, — додав Мирон. — Але нам треба бути обережними, щоб не спалити хатинку.

Вони сіли на лавку, дивлячись на вогонь. За вікном дощ продовжував стукати по даху, але в хатинці стало затишно. Мирон і Соломія почали розповідати один одному історії, щоб скоротати час.

— Ти пам’ятаєш, як ми вперше пішли в похід з батьками? — запитала Соломія, посміхаючись.

— Так, — відповів Мирон. — Ми заблукали, і батько довго шукав нас. Але це було весело.

— Так, — погодилася Соломія. — Але цього разу все серйозніше. Ми самі, і ніхто не знає, де ми.

— Так, — сказав Мирон. — Але ми впораємося. Ми ж команда, правда?

Соломія кивнула. Вони сиділи мовчки, слухаючи звуки дощу. Раптом Соломія помітила щось під лавкою.

— Дивись, що це? — сказала вона, нахиляючись.

Мирон підійшов ближче. Під лавкою лежав старий щоденник, покритий пилом. Він взяв його в руки і обережно відкрив.

— Що там? — запитала Соломія, зацікавлено.

— Це щоденник, — відповів Мирон, перегортаючи сторінки. — Хтось писав його багато років тому.

Вони почали читати разом. Щоденник належав хлопцю на ім’я Іван, який багато років тому також шукав скарб у Долині Тіней. Він писав про свої пригоди, про те, як він знайшов мапу і вирушив у похід. Але останні записи були незрозумілими, ніби хтось поспішав.

— Дивись, ось тут він пише про те, що знайшов щось велике, — сказала Соломія, показуючи на сторінку. — Але потім записи обриваються.

— Може, він знайшов скарб? — запитав Мирон.

— Або щось інше, — сказала Соломія. — Але чому він не повернувся?

Вони мовчали, думаючи про те, що могло статися з Іваном. Щоденник був сповнений таємниць, і вони відчували, що їхня пригода стає все небезпечнішою.

— Може, нам варто повернутися? — раптом запитала Соломія.

— Ні, — відповів Мирон. — Ми вже занадто далеко зайшли. Але ми повинні бути обережні. Хто знає, що нас чекає.

Вони продовжили читати щоденник, але незабаром втомилися. Вогонь почав згасати, і вони вирішили лягти спати. Хатинка, хоч і стара, здавалася затишною під час дощу. Мирон і Соломія знали, що їхня пригода ще далека від завершення, але зараз вони відчували себе в безпеці.

— На добраніч, — сказала Соломія, вкладаючись на лавці.

— На добраніч, — відповів Мирон. — Завтра буде новий день.

Вони заснули під звуки дощу, який бив по даху. Але десь у далечині чулися дивні звуки, ніби хтось або щось стежило за ними. Їхня пригода тільки починалася.