Читати книгу - "Анхель, Анна Акімова"

У Франції є цікавий вислів: Un mouton à cinq pattes - буквально «баран на п'яти ногах». Цей вислів використовують, коли хочуть сказати, що людина шукає те, чого не існує в природі, щось абсолютно неможливе.

Наприклад, якщо хтось намагається знайти ідеальну роботу, де і платять багато, і робити нічого не треба, француз напевно скаже: Tu cherches un mouton à cinq pattes! (Ти шукаєш барана на п'яти ногах!).

Але якщо вдуматися, чи справді те, що ми називаємо неможливим, таке вже нереальне? Ми ж можемо собі це уявити. А якщо щось можна уявити, значить, у якійсь формі воно вже існує.

Згадайте, скільки речей колись вважалися фантастикою: літаки, які для стародавньої людини були б чимось на кшталт чарівних килимів; інтернет, здатний з'єднати людей на різних кінцях Землі; космічні подорожі. Усе це колись теж було чимось на кшталт «барана на п'яти ногах». Але варто було комусь повірити в ідею, вкласти в неї зусилля і знання - і неможливе стало можливим.

Дзвін у вухах, який мучив мене останнім часом, став останнім часом тихішим. У дитинстві мені розповідали, що такий дзвін означає, що в цей час хтось перераховує твої гріхи в пеклі. І, що б я собі не говорила, десь глибоко всередині я все ще вірю в це.

А ще я вірю в те, що, ставши кращою, ставши тією, якою я себе бачу в ідеалі, то нарешті зможу зустріти того, хто теж буде ідеальний для мене. Мене постійно супроводжує ця фігура з майбутнього. І, напевно, тільки лише цей якийсь сильний, розумний, добрий і є тією фінальною ціллю, заради якої я мандрую, читаю, займаюся спортом, та загалом, намагаюся стати тією версією себе, яку він зможе полюбити. 

Сіро-блакитні очі «барана на п'яти ногах», які я уявляю собі, коли засинаю або коли блукаю темними вуличками свого міста зараз, змушують забувати хоч на трішечки про те, що мій світ не є суцільне чорно-біле кіно.

Скільки ж сміття накопичується в нас за роки життя. Сміття, про яке ми навіть не здогадуємося.