Читати книгу - "Рааріанець. Сказання про Юхао, Urij Morozow"

В шинку зранку не було й шинкарки. Довелося її буди і спокушати виглядом мідного номі. На ці спокуси вона як і всі інші шинкарки спокусилася залюбки.
Досить швидко принесла вареники із картоплею зі шкварками, грибну юшку, два кухлі білого, та булочки з маком.
— Як твоє ім'я? — запитав Юхао дивлячись як дівчина наминає сніданок аж за вухами свистіло.
— А ти прочитай, — жуючи пробелькотіла нецвітка.
— Хах. Я часій, а не майстер-читач. — відповідав Юхао. Він сидів поклавши лікті на стіл і спершись підборіддям на руки. Вигляд мав дещо сонний і максимально привітний. — Я можу з'ясувати хіба що вік, і то це у майстрів краще виходить. Моя спеціальність елха. Тут за мною закріплено шістнадцять селищ. Від Лозової до Кам'янки.
— Знач ти дійсно поважний йолоп, — приснула нецвітка із набитим ротом і посміхнулася. Прожував те, що було вже за щоками вона на мить спинилася, чіпко глянула йому в очі. — Шаде. Моє ім'я Шаде.
— Перекладається як "тінь" із стародавньої мови вєши.
— Вєши…— повторила нецвітка і нахилилася ближче до нього, так близько, що листочок плюща у її волоссі, то неодмінно була частинка райшу, яку та не підстригала, торкнувся його щоки, додала пошепки — Ти не уявляєш, як мені байдуже.
Відсторонившись, Шаде спіймала ложкою ще один вареник і швидко поклала той у рота. Мовила тихо.
—Тінь… Хм…
Юхао ж зрозумів, що хоч і на словах дівчині переклад її ім’я був нецікавий, насправді вона замислилася. Він, теж коли став вивчати вєши — багато сувоїв були написані саме нею, а не міжплемінною мовою уруа, якою всі говорили і до якої звикли, як він зрозумів із тих самих сувоїв, років сто тому, — багато замислювався над перекладами деяких слів. Щось надприродне було у тому. Наче у речей і явищ було звичайне ім’я і приховане. Звичайне знали всі, а приховане — лише обрані.
Юхао із вєши перекладалося як “лучник”. Це ім’я запропонував його матері майстер-читач Гвін. Він був раніше призначенцем у селах у яких тепер був призначенцем Грох, ну і сам Юхао. Один перевіряв алюдів, інший проводив елхи. Чому тоді Гвін обрав саме це ім’я для Юхао було загадкою. Проте, як він з’ясував, у вєші одне слово могло мати багато значень, і можливо у якомусь сувої слово “юхао” означало й щось інше, а не “лучник”. А може Гвін сказав просто те, що в голову прийшло першим. Таке часто траплялося, що алюд жив і мав ім’я Тарілка, Брусок, або ще краще Козиний Послід. А все майстри. Читати в назаї можуть гарно пірнати, а вєши знати і так сяк. Ну, окрім важливих для читання молитов.
— Я доїла, — звітувала Шаде, спустошивши кухоль і витерши рожеві губи тильною стороною долоні. — Що робимо далі?
Юхао підняв брови, усміхнувся. Сам він ще не доїв. Якось повільно все те зранку йшло.
— Мені треба у Високе. Там сьогодні дві елхи. А куди треба тобі я не знаю.
Він звісно це сказав, хоча чомусь йому не дуже хотілося, щоб його шлях і шлях злодійки закінчили свої спільні мандри у цьому шинку.
— Я сказала “робимо”. Чи ти глухий? — приснула нецвітка. — То виходить разом підемо у Високе. Подивлюся, як ти ті елхи проводиш. Гроші на обід в тебе є?
— Та знайдеться, — він стримував здивування як міг. Ніхто ще так нахабно не вривався у його життя.
— Чудово. А як будемо йти назбираєш мені квітів у полі. Має бути більше синіх і менше білих. І якщо побачиш ящірку, то зловиш. Хочу ящірку. Все запам’ятав?
— Сині, білі, ящірка — тепер Юхао повторював за нею. — Так, я запам'ятав.
— А ти не безнадійний. — мовив це вона знов нахилилася до нього. Тепер Юхао відчув її запах. Він був солоним і п’янким. —  Давай швидше наминай, бо я вже хочу квітів.