Читати книгу - "Невдаха , Ігор Упс"

Наступного ранку Сашка знову розбудив стукіт у двері. Це був Магістр — у халаті, з пляшкою кефіру в одній руці й планшетом у другій.

— Вмикай телевізор! — Магістр, я сплю… — ВМИКАЙ, ВИБРАНИЙ!

Телевізор зашипів і видав зображення: новини.

На екрані — знайомі кадри: кав’ярня в диму, паніка, багет у польоті.

А потім… він. Сашко. В повільному кадрі, як він повзе до дверей, із виразом на обличчі: "я просто хотів каву".

— …таємничий чоловік у темній кофті, імовірно агент під прикриттям, зірвав збройне пограбування, — урочисто повідомила ведуча.

— Агент Кофеїн, — підморгнула вона в камеру. — Адже без кави й подвигу не зробиш!

Сашко застиг.

— Я… герой? — Ти… мітка. Всі очі на тобі. І не тільки людські, — промовив Магістр, киваючи на вікно.

На антені сидів Гриша. Тепер уже в маленьких круглих окулярах на дзьобі й з чимось схожим на блокнот.

Наступного тижня щоранку все повторювалося.

— САШКО! — вривався Магістр у кімнату о сьомій ранку. — Ти в газеті "Вісник Галактичних Новин"! Вони пишуть, що багет — це сигнал для контактів третього типу!

Наступного дня:

— ТИ В ТРЕНДАХ! — Магістр тряс планшетом. — #АгентКофеїн #БагетПротиСистеми #ГолубЗнає!

Ще через день:

— Сашко! — штурмуючи двері, репетував Магістр. — Ти — обличчя нової кавової марки! "Кава-Кофеїн: пий, як герой!"

На четвертий день:

— Тебе запрошують на політичне ток-шоу! Тема випуску: "Чи врятує багет країну?"

На п'ятий:

— Сашко, слухай уважно, — Магістр був серйозний. — Мені написали з якоїсь "Академії польових агентів". Вони пропонують тобі стипендію. По кафедрі антиграбіжного багетознавства.

Сашко тільки сидів на ліжку, тримаючи чашку холодної кави, й дивився крізь стіну.

На антени сидів Гриша, задумливо гортаючи якийсь паспорт.

На обкладинці було написано: "Агент Кофеїн. Досьє. Строго таємно."

Сашко вирішив втекти від слави. Він пішов у магазин по макарони й кетчуп, а назад не повернувся.

Бо за рогом стояв чорний бус. І з нього вийшли ті самі знайомі силуети.

— Ти “Агент Кофеїн”?

— Ні. Я “Пакет Макаронин”.

— Ха. Пізно, брат.

ХЛОП! — мішок на голову.

ГРЮК! — дверцята багажника.

ВЖЖЖЖЖ — двигун завівся.

Темрява. Пахло гумою, пилюкою… і чебуреком. Хтось явно їв у цій машині.

Коли мішок зняли, Сашко побачив старий темний підвал. Сирість, бетонні стіни. І люди в спортивках. Один курив, другий плів комусь браслет із резинок.

— От ти й попався, “агенте”.

— Я НЕ АГЕНТ!

— Ага. То чому ти був в казино?

— Бо мене туди послали за піцою.

— А в кав’ярні?

— Бо я люблю ванільний сироп!

— А голуб?

— Я вже не знаю…

Люди переглянулись.

— Це може бути акторська гра. А може — психоз.

— А може — ідеальний прикритий.

— Треба перевірити, як він тримає удар.

БАЦ! — хтось відкрив двері підвалу.

— Ні, зачекайте, — почувся голос. — Він нам потрібен живим. Його хоче бачити сам Професор.

Сашко знову застиг.

— Хто такий Професор?..

— Той, хто керує всіма ставками. І всіма боргами. І можливо… всіма голубами.