Читати книгу - "Фаїхо , Tимофій Глінский"

           Пройшло вже близько двох днів з часу першої місії, всі тренувалися, морально готові до наступного завдання, всі, крім Тома. Його тиждень пройшов у роздумах, він не міг нормально спати ночами, думаючи про те, що тоді сталося у клубі. У душі він боровся з двома особистостями: з одного боку він знав, що сила дана йому, щоб захищати слабких, а з іншого — що може робити все, що забажає. І ось однієї ночі він вирішив піти в місто один, джигент нічого не показував, тому решта залишилася у монастирі.  Як тільки він прийшов до міста, його одразу зустріли нічні вогні, шум і безліч людей. Вирішив зайти у найближчий невеликий магазинчик, його одразу ж обхопив поглядом касир — худий, кароокий, в окулярах і сивим волоссям. Він трохи шепелявив.
— Добрий вечір!
Том: – Добрий вечір! Мені, будь ласка, одну пляшку пива.
— Звісно, з вас п’ять — двадцять вісім.
Том заліз у кишеню, але у нього не вистачало. Він не знав, що сказати чи краще — що зробити? Адже він міг взяти і забрати пляшку безкоштовно, хто йому завадить?
Знаходячись у роздумах, його перервав голос касира.
— Про щось задумались? Я теж останнім часом думаю про тих клоунів, які нібито врятували банк.
Том: – Що ти сказав?
— Клоунів, тільки поглянь.
Після цього він увімкнув новини, де показували пограбування.
— Мда, і чому б не залишити це поліції? Упевнений, вони б чудово справилися.
Том: – Та що ти...
— А хіба ні? Їм лиш би погероївствувати, хто б ці тварі не були... Тільки все зіпсували, машину і вулицю, до речі, не лише я так вважаю.
Том: – Вони допомогли поліції! Чуєш? Допомогли!
Сказав він, сильно вдаривши по прилавку.
— Чого це ти на мене кричиш? Найсміливіший?! Такі неадекватні, як ти, мають лікуватися і контролювати свої емоції!
Сказав він і продовжував щось говорити.
    Але Том вже не слухав, голос касира затихав у його голові, він відчував, що злість наповнює його зсередини, наче глек, кулаки стиснулися, серцебиття посилилося, дихання частішало, і в цей момент він схопив касира за шию, підняв і, дивлячись на нього кровавими очима, кинув у холодильник з напоями.
Той відлетів швидко, не встигнувши моргнути, він уже лежав у уламках, розлитих газованках і повністю покритий ранами від скла.
Том: – Жалюгідний сопляк! Це послужить тобі гарним уроком.
Він взяв пляшку і вийшов на вулицю, не помітивши, що знаходиться на проїжджій частині, де на нього їхала машина. Від несподіванки він підняв руку і стиснув її в кулак, вдаривши по капоту. Машина пролетіла над його головою і перекинулася, у нього почалася сильна задишка.
Том: – Ні...
Він одразу ж спробував допомогти, але його відволік голос:
— Монстр!
Закричала дівчина.
Деякі люди почали у страху розбігатися, а деякі залишилися.
Том: – Ні! Я не навмисне, я просто...
— Відійди від машини, виродок!
— Відійди!
Кричали люди з натовпу.
Том: Я не виродок! Замовкніть!
Після цих слів, він втік. 
У цей же час у монастирі по телевізору йшли новини, і Джей був єдиним, хто дивився їх того вечора. За новинами передавали відео, де чітко було видно обличчя Тома і розбиту машину.
Джей: – Що за...
Джей: – Майстер! Вставайте!
Сейрон: – Що сталося?
Джей: – Мені потрібен доступ до міста, передають злочини, я піду і зупиню його.
Сейрон: – А як же інші?
Джей: – Ні, майстер. Я маю зробити це сам, просто повірте, до того ж не хочу будити інших.
Сейрон на хвилину задумався, але врешті надав йому доступ і віддав джигент.
Джей: – Дякую, майстер. Я швидко.
    Повертаємося до міста, де вночі під ліхтарями йшла невелика компанія — два хлопці і дві дівчини, розмовляючи між собою.
— Слухай, не дарма ж ми погодилися зустрітися, потусили на славу.
— Ахаха, хіба ще хтось так говорить? Але я не можу не погодитись, треба буде повторити. А ти що скажеш, Дана? Чого мовчиш увесь вечір?
— Не твоя справа, зрозумів!
— Ооо, хтось не в настрої, знову не вдалося познайомитися з якимось лівим хлопцем? Ахаха.
— Я сказала, замовкни, ти!
— Та ладно, ладно, заспокойся, я ж жартую. Зараз піду викину пляшку.
Сказав один із групи, завернув у провулок, де стояв сміттєвий бак, решта зупинилася і почала його чекати. Як раптом у їхній бік почав іти Том, збираючись пройти повз.
— Зараз приколюсь,
— Що?
Сказала одна з дівчат.
— Ей, мужик!
Том зупинився.
Том: – Ну і чого тобі?
— А що це за манери? Зі мною треба розмовляти інакше.
— Майк, перестань, що ти твориш!
— Все нормально, не втручайся.
Том: – Я не шукаю конфлікту, особливо з таким, як ти.
— Чого? Що ти маєш на увазі?
— Припини, дурню! Залиш його!
Продовжувала говорити дівчина.
— Я сказав, замовкни! Райан, рухайся!
Том: –  Хочете битися — вперед!
Хлопці почали підходити до нього.
— Когось навчити поважати старших, хах. Зараз я покажу.
Райан замахнувся і почав наносити удар, але Том схопив його кулак.
Том: –  Настав час зрозуміти, з ким зв’язався.
Після цих слів він стиснув його кулак так, що у Райана зламалися кісточки. Том ударом ноги швиркнув його у кінець провулка. Дівчата закричали, а інший хлопець почав бігти на нього, схопивши кришку від баку, готовий нанести удар. Том підняв кришку і кулаком ударив його в живіт, той відлетів.
Він трохи постояв і різко в нього влетів Джей, завдавши удару в бік двома ногами.
Той так відлетів у паркан у самому кінці.
Джей: – Забирайте решту і бігом!
Дівчата послухалися, допомогли встати хлопцям і побігли.
Джей: –  Ти з глузду з’їхав, Том! Що и робиш сьогодні?! Чому напав на цих людей?!
Том встав, тримаючись за ребра.
Том: – Не я напав, а ці уроди. Вони погрожували й напали першими, я лише захищався.
Джей: – Але ж вони навіть не підвелися! Ти що, не міг бути м’якшим?! А як щодо тієї машини, як ти це поясниш?! Я не розумію, ти ж можеш контролювати силу!
Том: — Ні, Джей, не можу. Сила, що в мені, рветься назовні, я просто... просто король, ха-ха-ха.
Джей: — Про що ти? Ти вчиняєш злочини! Невже ти забув, за що ми боремося? Я тобі нагадаю — за свободу міста, ось за що.
Том: — Уся твоя честь і благородство — порожній звук, ніхто цього не цінує! Люди в цьому місті нічим не відрізняються від злочинців! Всі вони такі ж покидьки! І я маю їх захищати? Заради них маю жертвувати своїм часом і силою? Та ні, від таких треба позбавлятися. Я був сьогодні в магазині, і знаєш, що сказав продавець, дивлячись новини? Що ми виродки, і поліція впоралась би й без нас! А потім — ці покидьки в провулку! Їх я маю захищати?
Джей: – Слухай, Том, я розумію, не всі люди добрі чи вдячні, але всі різні. Ми повинні пам’ятати, що боремось за мирних і хороших.
Том: – Справді? А звідки мені знати, що в цьому місті ще лишились хороші? Може, всі ці злочини не просто так? Постійні пограбування банків, викрадення — ледь не щодня! Що б ми не робили, все повторюється! І знаєш чому? Бо люди такі... Навіщо мені бути добрим до них, якщо я сильніший і можу бути таким, як вони? Я подбаю, щоб не було злочинів, але я не буду добрим. Я перевиховаю це місто по-своєму... І якщо будуть убивства — значить, заслужені.
Джей: – Том, будь ласка, заспокойся, давай повернемося й поговоримо з усіма.
Том: – Думаєш, я жартую? Що просто розізлився й мелю дурниці? Що з’їхав з глузду? Ахаха, ні. Все серйозно. Або ви зі мною, або забирай свій джигент і забирайся!
Сказав він, штовхнувши Джея 
Джей: – Ти з глузду з’їхав!
Том: — Ні, це ви сліпі!
Сказав він, торкнувши сильніше 
Джей не витримав й ударив Тома. Том, відлетів та приземлився на руки, відштовхується й стає на ноги.
Том: – Досить неочікувано, все ж теж нерви не витримали, так? Оце був би запал — на моєму боці.  
Том кинувся на Джея. Той пригнувся та вдарив його аперкотом, після цього, стрибнув й  з розвороту ударив ногою в груди. Але Том  швидко встав та почав бігти на Джея, але той вдарив його ногою, потім коліном у лице. Том схопив голову Джея й почав бити коліном.
Джей блокував, відштовхнувшись й навалившись на Тома, але той схопив його за комір і перекинув. Джей встав, почавши бігти знову, потім завдає два удари по обличчю Тому, той хапає його за горло й притискає до стіни. Джей б’є по печінці, Том відкидає його, вириває шматок стіни й кидає в Джея.
Том: – Продовжу наводити порядок.
Сказав він, стрибнувши в бік хмарочоса. Джей лежачи на землі, дививсяся йому вслід.
       Наступного ранку, поранений Джей добігає до монастиря.
Джей: – Хлопці, це терміново!
Фелікс: – О Боже, що з тобою?!
Джей: – Неважливо, справа в Томі — він вийшов з-під контролю!
Марко: – Джей, про що ти говориш?
Джей: –  Він хоче керувати містом!
Різко прозвучав сигнал джигента
Джей: – Це він! Вирушаємо терміново до міста!
Фелікс: – Якщо ви вирішили пожартувати...
Джей: – Просто летимо за координатами! Нема часу! Сам переконаєшся!
Фелікс дивився з недовірою, але разом із Марко й Роні, які також подивились з недовірою, вирушили до міста. Але Джея зупинила рука Сейрона.
Сейрон: – Це правда, Джей?
Джей: – Так, майстре. Він сам сказав, що сила рветься з нього, йому важко її стримувати.
Сейрон: – Не кожен зможе її контролювати...
Сказав він, пошепки та подивився у підлогу.
Джей: — Ви щось сказали, майстре?
Сейрон: — Потім поясню. А зараз — хутко, зупиніть його!
Через хвилину вони вже були у парку завдяки та побачили, як Том кидає побитого чоловіка в дерево, той лежить покалічений, а Том підходть до нього 
Марко: – Том!
Том: – О, це ви.
Фелікс: – Я не вірю... Що ти робиш?!
Том: – Те, що вважаю за потрібне.
Ронні: – Чому, Том? Що він тобі зробив?!
Том: – Мені — нічого. А от жінці, в якої він украв сумку — зіпсував день.
Джей: – Відпусти його, Том...
Том: –  Добре, заспокойтесь, урок я вже дав. Зараз поліція якраз приїде.
Фелікс: – Що з тобою?!
Том: – Я не буду знову читати лекції, краще хай Джей пояснить, що я відчуваю.
Марко: – Ми не хочемо битися. Давай просто повернемось додому і все обговоримо.
Том: – Мені з вами нема про що говорити. Я вже все вирішив.
Фелікс: – Що ти вирішив, божевільний...
Том: – Ну давай, скажи ще раз — назви мене божевільним, давай!
Сказав він, взявши за горло чоловіка. 
Фелікс: – Відпусти його!
Том: – Навіть якщо я з’їхав з глузду, кому від цього гірше? Навпаки — краще.
Після цих слів, він зламав чоловіку шию, та кинув на землею, той падає вже мертвим з відкритими очима. Усі мовчать у шоці
Том: – Краще цьому місту.
У цей момент у нього врізався Марко, вдарив його ногами, та потім перекинув через себе. Том впав у пилюку. 
Марко: – Хочеш по-поганому? Буде тобі по-поганому!
   Марко підійшов та вдарив його по обличчю, він хотів вдарити ще, але Том схопив його ногу й потягнув, той падає, відштовхуючи Тома. Потім почав атакувати Фелікс, Том б’є його в щелепу й живіт. Потім й Ронні почав бігти на  Тома, але той все ж таки тікає.
Почалася погоня, вони стрибали по машинах, перебігали через світлофори. Нарешті Том сховався на вокзалі за колоною. Всі встигли прибігли туди. 
Фелікс: – Він десь тут, шукайте!
Неочікувано, в них влетів уламок колони, та притиснув, Том почав до них підходити у хмарі пилу. Але знову йому не вдалося, в нього врізається Джей і б’є ногами. Том відлітає в вагон.
Фелікс: — Встиг якраз!
Джей: — Я швидший за вас.
Сказав він з посмішкою, після підняв колону,  та допоміг  їм встати.
Том: – Ще одне неочікуване з’явлення, Джей. Моя пропозиція ще в силі. Ти точно не передумав? Може, хоча б ти приєднаєшся?
Джей: – Хоч ти й втратив глузд, але почуття гумору ще маєш. Підходь! 
Він почав бігти, та с розвороту ноги спробував вдарити Тома, але той пригнувся.  Джей підсікає його, той падає, але відштовхується руками, б'є Джея у живіт, він влітає у вагон потягу.  Том намагається добити, але його схоплює Фелікс та також кидає у вагон, Том упав. Всі інші почали іти на нього, але не розгубившись він вибиває колесо з потяга й кидає в них, всі ухилилися окрім Джея — колесо пронизило йому груди та вилетіло з іншої сторони. 
Роні: – Джей!
Джей упав, та почав задихатися 
Том: – Ні... Що ж я... Як...
У цей момент Том поблід, серцебиття посилилося, а дихання почастішало.
Всі підбігли до Джея.
Марко: – Джей! Не смій помирати! Чуєш?!
Джей: – Допоможи мені...
Це були його останні слова, після цього, він закрив очі.
Фелікс: – Ні! Будь ласка!
Роні: — Ні! 
Марко: – Де ти, Том?! Я тебе вб’ю! Чуєш?!
Том стрибнув на дах вокзалу, дивився на них, у нього тряслися руки
Том: – Можливо, це й є ціна?
Сказав він, ковтаючи сльози 
Том: – Можливо, це ціна моїх переконань? Якщо вони правильні — я щойно заплатив. Тепер — жодних сумнівів. Я не зупинюся. Я зроблю це місто кращим. Очищу від злочинців. В пам’ять про Джея. Хоч зараз вони не розуміють, але потім — подякують. Знайду тих, хто буде на моєму боці. І, здається, я знаю, де шукати...