Читати книгу - "Полум'я і страх , Юлія Вирва"

РОЗДІЛ 8

Вони швидко привели себе до ладу і тихцем вилізли через вікно, яке виходило сад. Обережно спустившись побігли туди, звідки на їхню думку йшов невидимий сигнал. В їхніх очах запалало полум'я, допомагаючи краще орієнтуватися в темряві, що панувала навколо. 

Діставшись до будинку відчули ще сильніше поклик. Тепер їхні тіла палали синім полум'ям, створюючи нереальні картини. 

Як нам зайти в середину? Усі спалять.Поліземо вгору.Ти здурів?Ти маєш кращий спосіб?Нема.Тоді лізь і не рипайся.- озгризнувся Яромир.

Юлітта не відразу зрозуміла, що відбувається. Вдягнувшись поквапилась сховатися в кімнату, зачинивши двері на балкон. В душу закрадався страх і дивне бажання. Місяць висвітив дві постаті, які світилися дивним вогнем. Жінка прикрила рот рукою, щоб не закричати. Найбільше боялася того, що її до них тягнуло з невідомою силою. Наче завжди була частиною цих істот і належала до їхнього світу. 

Ти щось бачиш? - озвався Яромир до брата.Вона тут. Боїться.Нам треба зайти в середину.Ти ж знаєш без згоди власниці це неможливо.Треба якось виманити її сюди.

Раптом двері відчинилися і перед ними з'явилася жінка з сірими очима. Вони могли бачити як розширились її зіниці від страху. 

Хто ви такі?В це важко повірити,але ми вогняні вампіри. - почав Яромир. - Я- Яромир. Це мій брат Юлій.Юлітта.- відрекомендувалися незнайомка.- Прошу вас зайти в мій дім.Дякую за запрошення. З радістю.- хором мовили ці істоти й зайшли в кімнату.Зараз увімкну світло.Не треба. Ми тільки поговорити.Про що? - поцікавилась жінка ще трохи тремтячи. Не щодня доводиться спілкуватися з такими істотами.  Це довга історія. Спробую викласти коротко.- мовив Юлій - Ми вважаємо, що ти здатна відновити рівновагу між світом людей і вогняних вампірів. Тобто між нашими світами. В тобі є частка нашого вогню.Я з дитинства відчувала сильну тягу до вогню. Він заворожував.Отже ти мусиш нам повірити. Якщо треба згодом покажу декілька фокусів з вогнем. Тобі сподобається.Що він мене треба?Потрібно, щоб ти завтра вранці вернулася з нами в наш світ.Тобто в мене є час до ранку?Саме так,Юлітто. - сказав Яромир- Я розумію, що важко кидати усе до чого звикла. Та життя не стоїть на місці. Воно рухається.Мені важко вірити вам. Ще важче зробити цей вибір. 

Вона повільно опустилася на підлогу і схлипнула. Не так уявляла новий етап життєвого шляху. Чоловіки не знали як поводитися. Вперше познайомившись з людиною не розуміли як знайти підхід. Яромир сів біля неї і пригорнув до себе. Тепло його тіла швидко заспокоїло й зігріло. Незабаром жінка поринула в сон. 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍