Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чотири танкісти і пес – 3 📚 - Українською

Читати книгу - "Чотири танкісти і пес – 3"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чотири танкісти і пес – 3" автора Януш Пшимановський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 73
Перейти на сторінку:
ще не вірячи, але вже знетямле-ний з радощів.

– На подвір'ї, – удавано спокійно відповів генерал. – Я думав – ви чули, як під'їздив.

Саакашвілі кинувся до вікна, за ним увесь екіпаж. Під стіною стояв танк – новенький, просто з заводу, навіть фарба, подібна кольором до весняного листя, ніде не була подряпана. Збоку на броні білів напис: «Рудий». У відкритому люці сидів Віхура й, побачивши танкістів, вигукнув:

– Привіт, хлопці!

Хотів помахати їм і за звичкою вдарився головою об броню.

З усього екіпажу перший отямився, Саакашвілі, метнувся до дверей і, не помітивши Лідки, мало не збивши її з ніг, мов куля вилетів з кімнати. За ним, на бігу віддаючи честь генералові і погладивши Лідку по голові, побіг Єлень. Томаш упхнув до кишені консервну бляшанку, вхопив з кутка рюкзак, а з карти ротмістрову конфедератку. Маючи зайняті руки, вибачливо осміхнувся високому начальству, вклонився радистці й помчав сходами вниз.

Бойове завдання було поставлене, офіційна частина генеральського візиту закінчена, отже, Лідка, поправивши зачіску, підійшла до Коса, який і досі стояв біля вікна з непрочитаним листом у руці.

– Привіт, Янеку, – простягнула руку. – Я дуже хвилювалася. Такі радіограми надходили…

– Привіт. Як бачиш, ми всі здорові, – відповів Янек усміхаючись і повернувся до генерала: – Звідки напис на танку?

– Віхура малював, а я не мав нічого проти. Бачу, ти найменше радієш.

В цю ж мить стриманість, яка сковувала молодого сержанта, мов вітром здуло. Янек сунув листа до кишені, вибачливим жестом торкнувся плеча дівчини і як стояв, майже без розгону; стрибнув у вікно на танк.

Шарик, що увесь час сидів біля свого хазяїна, виглянув, заскавчав і, вирішивши, що цей шлях все ж таки не для нього, гавкаючи побіг до сходів.

Підпрапорщик Лажевський, який довгу хвилину приглядався до Лідки й розгладжував мундир під поясом, тепер, однак, також перехилився через підвіконня, буцімто й сам мав охоту стрибнути.

– Ура-а-а! – гримів знизу тріумфальний гук екіпажу,

– Не радієте разом з ними? – заговорив Данило. – Усмішка вам дуже до лиця.

– Радію, – відповіла Лідка крізь сльози. – Ще й як.

– Три танки готовий підпалити за вашу усмішку.

– Почекайте, громадянине підпрапорщику, до осінніх холодів, тепер дуже жарко, – пирхнула на нього мов та кицька.

– Ура-а-а! – басом кричав Густлік, а Томаш пронизливо свистів на пальцях.

– Діти, – з осудом мовив поручик Козуб.

– Шмаркачі, – підтвердив генерал.

– А коли підведуть?

– Ні, не підведуть, Іспанцю.

Зі стіни, завішаної годинниками, обізвався чистий, високий звук курантів.

– Не підведуть, – повторив генерал. – Кращих танкістів у всій Польщі зі свічкою не знайдеш.

Внизу на подвір'ї заревів мотор, і стугін п'ятисот кінських сил заглушив усі інші звуки.

Про початок наступу сповіщає артилерія. Гармати, міномети, реактивні установки кидають на позиції противника десятки, сотні й тисячі тонн вибухівки та металу; за двадцять кілометрів од передової розбивають окопи, трощать бункери, нищать вогневі точки. Авіація підсилює удар, розбиває шосейні та залізничні вузли, руйнує мости, розсіває викриті резервні групи, полює на штаби.

Проте, хоч би яка була сильна, довга та жахлива ця вогненна буря, коли вперед рушить піхота, тут і там оживуть мовчазні бетонні форти, відізвуться невиявлені батареї, із засипаних сховищ виповзуть автоматники. Піхота повинна здобути і знищити ці позиції, закидати ворога гранатами й автоматними чергами викурити його звідти, де не дістали його снаряд чи авіабомба. При підтримці польової артилерії, мінометів, бронебійних протитанкових гармат і танків солдат знищує пункти опору, відбиває численні контратаки і в сотнях сутичок перетинає лінії оборони, здатні до опору.

Командири напружено стежать за цим етапом бою, знаючи, що наближається хвилина, коли під ударом, котрий за своєю силою дорівнюватиме сотні попередніх, лопне якась головна артерія, зламається психічний стам оборонців. Цієї хвилини не можна проґавити. Саме тоді, не раніше й не пізніше, слід із максимальною енергією завдати удару, який змусить противника до втечі, а наші підрозділи з наступу перейдуть до переслідування.

У такі хвилини командуючі фронтами віддають накази своїм арміям, а командуючі загальновійськовими арміями – своїм бронебригадам, механізованим дивізіям і оперативно діючим полкам. У брязкоті броні та стугоні сотень тисяч кінських сил, мов кіннота, закута в залізо, мчать важкі військові підрозділи. Вони ламають рештки оборони і рвуться вперед на всю потужність двигунів, оволодівають дорогами й мостами, у блискавичних атаках здобувають пункти зв'язку, форсують водні перешкоди, ламають лінії оборони, поки ворог устигне укріпити їх своїми військами.

Переслідування противника танковими військами для командуючих арміями – як жнива для селянина, протягом годин і днів приносить урожай, плеканий місяцями копіткої підготовки.

Кілька кілометрів на захід од Рітцена, де асфальтове шосе, виплутавшись з лісу, піднімається на пагорб, у глибокому рові, під самісіньким обрієм, причаївся бронетранспортер. Над ним з-під маскувального прикриття поблискувала антена радіостанції, а поряд з машиною стояв генерал і дивився в бінокль.

По шосе прибували й прибували танкові батальйони, бронебійні гармати, піхота на транспортерах та автомашинах; генерал розгортав їх праворуч або ліворуч і спрямовував у бій в напрямі перехрестя доріг, над якими здіймався дим пожеж і чорні фонтани вибухів.

На пагорб в'їхав дивізіон польової артилерії і зайняв вогневі позиції на протилежному схилі. Тягачі повернули в укриття. Обслуга правофлангової гармати почала пристрілку, і незабаром залпами гриміли всі дванадцять стволів.

Генерал уже довгий час не користувався радіозв'язком. Не мав звички підганяти своїх підлеглих і заважати їм у розпалі бою. Прислухався лише до уривків хрипких команд у навушниках розміщеної на транспортері радіостанції та стежив за ходом бою. Ось перші два спалахи червоного диму над полем – то противник розбив три наші машини, що йшли в атаку. Тепер, однак, виросли три, ні, вже чотири світлі плюмажі над палаючими ворожими машинами. Ще хвилина – й черга вибухів стрибнула на перехрестя, швидше поповзли наші танки та транспортери. Отже, зламали опір і пішли вперед… Генерал повернувся, глянув на шосе за спиною, а потім, опускаючи бінокль, гукнув у бік транспортера:

– Зв'язок з Іспанцем є?

– Так точно, – відповіла Лідка і простягла генералові навушники з мікрофоном.

– Іспанцю, я тебе бачу. Повертай на захід, два кілометри перед тобою вільні, а далі давай собі раду як сам знаєш.

– Я Далекий, зрозумів. Прийом, – відповів поручик Козуб.

Якусь мить генерал і дівчина дивилися, як колона самостійного розвідувального патруля, не доїжджаючи до височини, повертає праворуч: попереду мотоцикли, озброєні ручними кулеметами, далі два важкі танки з довгими могутніми 122-міліметровими гарматами, а за ними «Рудий» і знову мотоциклісти. Проте останній

1 ... 7 8 9 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чотири танкісти і пес – 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чотири танкісти і пес – 3"