Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Кривоклят 📚 - Українською

Читати книгу - "Кривоклят"

248
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кривоклят" автора Яцек Денель. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 44
Перейти на сторінку:
відроджується від чергових днів і тижнів, що минали в Медичному центрі «Замок Іммендорф», попри наскрізь принизливе й невідповідне вродженій людській гідності ставлення лікарів, медсестер і всього допоміжного персоналу, а особливо охоронця Длугого й охоронця Ауербаха, коли прикладає кінчик грифеля до аркуша й у мить ока знову стає людиною; ні, заняття мистецтвом за межами зали арт-терапії сприймалося якнайгірше, щоб не сказати, що підлягало викоріненню. Оскільки кожен нездара, кожна дружина аптекаря з Браунау-ам-Інна, кожен машиніст із Амштеттена, люди, геть позбавлені не лише мистецького таланту, а й навіть найскромніших основ смаку, могли досхочу користуватися найдешевшими матеріалами для малювання й рисування, які для них придбали з переобтяженого, певна річ, бюджету лікарні й склали в майстерні, якщо тільки вони не покидали чотирьох стін тієї майстерні, оскільки такий собі, наприклад, Цеєтмаєр, людина, що має не лише вроджений бездоганний смак, а й безсумнівний талант рисувальника, був усіляко переслідуваний, аби лише унеможливити появу нових рисунків. Старша медсестра регулярно влаштовувала в його палаті ревізію й конфіскувала в нього папір та олівці — і м’які, і тверді — зрештою, маю сумнів, що вона відрізняла одні від інших, і лише безсумнівній художній якості його рисунків слід приписати той факт, що навіть старша сестра, особа з невишуканим смаком і нульовою обізнаністю в мистецтві, жодного разу не наважилася, принаймні за життя Цеєтмаєра, взяти якийсь із його рисунків і конфіскувати його з тих чи інших причин. Навпаки, рисунки Цеєтмаєра, які я, зрештою, першого дня не помітив, оскільки вони висіли на стіні з тими дверима, що через них я зазирав до палати, були старанно оправлені в паспарту й накриті скельцями, створюючи таким чином враження невеличкої приватної галереї, геть несподіваної в такому місці, як це, і висіли вони там аж до самої його смерті, немовби старша медсестра, яка з таким завзяттям переслідувала та викорінювала його художню творчість, що все ж не була мистецькою терапією, розуміла, попри свій цілком очевидний і повний брак смаку та розуміння у справах мистецтва, що, стоячи перед стіною з рисунками Цеєтмаєра, стоїть перед реальністю, яка їй перевершує, тому рисунки Цеєтмаєра, оправлені в паспарту та накриті скельцями, висіли там довго, і я міг милуватися ними під час кожних відвідин палати Цеєтмаєра. Чи цей пацієнт, запитала в день смерті Цеєтмаєра старша медсестра, оскільки в день його смерті перестала називати його Цеєтмаєром, умлівіч стерла з пам’яті його прізвище, яке вона вживала стільки місяців, аби звільнити собі місце для прізвища нового пацієнта, що послуговуватиметься тим ліжком, отже, вона запитала: Чи цей пацієнт був якимось художником? А я відповів, мовляв, безсумнівно, тому що я був у цьому глибоко переконаний, хоч і усвідомлював, що вона запитувала про щось зовсім інше, про те, чи Цеєтмаєр, тобто цей пацієнт, отримав диплом про закінчення вищої художньої школи і чи його рисунки мають так звану художню цінність, тобто, у розумінні старшої медсестри, мають якусь оцінку, встановлену мистецькими аукціонами. Натомість я відповів їй, що він був художником, маючи на увазі його духовні чесноти, оскільки знав, що за професією він зубний технік-протезист із Кремза-ан-дер-Донау. Однак це жодним чином не змінює факту, що рисунки Цеєтмаєра наближалися до художньої величі, ба більше, що в нього траплялися рисунки, які я міг би розглянути як кандидатів на обливання сірчаною кислотою, якби вони, певна річ, були визнаними, висіли в музеях і були розпізнані як шедеври, а не прихованими шедеврами, щодо цінності яких сумніви плекали майже всі, хто заходив до цієї палати й зупинявся під стіною, щільно завішаною рисунками, оправленими в паспарту й накритими скельцями. Якщо мова про мене, то я ніколи таких сумнівів не плекав, навпаки, велич рисунків Цеєтмаєра я відкрив і збагнув цілком за першого ж побачення з ними, коли приніс йому винесені в рукаві два олівці — м’який і твердий, стругачку та ґумку, і помітивши, що ослаблений Цеєтмаєр не матиме сил підвестися з ліжка, я прочинив двері ширше, ніж попереднього разу, й увійшов увесь до палати Цеєтмаєра, яку відтоді завжди називав палатою Цеєтмаєра, навіть коли Цеєтмаєра в ній уже не було, коли в ній залишилися тільки рисунки Цеєтмаєра, хоч для старшої медсестри та лікарів, певна річ, вона ніколи не була палатою Цеєтмаєра, а лише палатою 22-А, де лежить четверо різних пацієнтів. Тож коли я ввійшов до цієї палати, яка для мене відтоді завжди, навіть нині, коли там навіть немає рисунків Цеєтмаєра, була і буде палатою Цеєтмаєра, коли у відкритій долоні я простягнув нагріті теплом мого тіла два олівці — м’який і твердий, стругачку та ґумку, а Цеєтмаєр мовчки подякував мені одним лише поглядом своїх надприродно великих і неприродно світлих очей, я повернув голову й побачив усю стіну, завішану рисунками Цеєтмаєра, оправленими в паспарту й накритими скельцями, миттєво зрозумівши, що стою віч-на-віч із творами мистецтва. І що довше я знав Цеєтмаєра, що був ближчим свідком занепаду й, врешті-решт, розпаду його тіла й духу, то досконаліші бачив твори, немовби вони ним живилися, зрештою, це розумів і сам Цеєтмаєр, який говорив про свої рисунки «мої піраньї», саме так і казав, навпростець, приймаючи це як найочевиднішу справу під сонцем, що твори його пожирають, водночас, однак, свідомий, що коли й має присвятити чомусь своє життя, то тільки своїм піраньям, а не зубному протезуванню в Кремзі-ан-дер-Донау, яке з’їдало б його точнісінько так само — мости реставратора з Кремза, коронки власника лісопилки з-під Кремза, протези дружини годинникового майстра з Кремза кусали б його точнісінько так само, у тіло й душу, день за днем, місяць за місяцем пожирали б усе його життя; але для Цеєтмаєра дозволити себе з’їсти зубному протезуванню, хоч і за гроші, було невигідно, а рисувати, хоч і безплатно, — вигідно. Мушу вам зізнатися, сказав мені Цеєтмаєр під час одного з моїх візитів до його палати, коли я, повернувшись до нього спиною, розглядав його рисунки, що висіли на стіні, спочатку один за одним, потім у випадковій послідовності, намагаючись знайти в них якийсь прихований порядок, мушу вам зізнатися, сказав він, що останніми місяцями більшу частину часу я присвячую підрахункам і підбиванню балансу, а саме підрахункам сліду, який залишаю за собою на землі, перевіряю, наскільки він тривалий, наскільки я тривалий, скільки ще існуватиме мій злущений епідерміс, екскременти, певна річ, але й також протези й коронки, які я формував і вставляв, скільки становить сума мого буття, якщо я не привів на світ сина, доньки, до речі, теж
1 ... 7 8 9 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кривоклят», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кривоклят"