Читати книгу - "Казки Сельви"

Тоді крокодили повилазили з річки й загомоніли.

— Давайте зробимо нову загату, набагато більшу за попередню.

Цілий вечір і цілу ніч споруджували вони з величезних стовбурів нову загату, а тоді, стомлені, полягали спати й не прокидалися аж до наступного дня, коли знову з’явився військовий корабель, і до загати наблизилася шлюпка.

— Гей, крокодили! — гукнув офіцер.

— У чому справа? — озвалися крокодили.

— Приберіть цю нову загату!

— Не приберемо!

— Тоді ми розтрощимо її гарматами, як першу!

— Трощіть... коли зможете!

Вони з погордою вигукували ці слова, бо були певні, що нову загату не розтрощать жодні гармати в світі.

Однак невдовзі клуби диму знову огорнули корабель, і снаряд зі страшним гуркотом влучив просто в середину загати, бо цього разу стріляли з великої гармати. Снаряд поцілив у величезні стовбури і розтрощив їх на тріски. Другий снаряд упав неподалік од першого, й ще один шмат загати злетів у повітря. Зрештою люди зруйнували загату вщерть, так що від неї нічого не залишилося. Потім військовий корабель проплив повз крокодилів, і люди кпили з них, затуляючи долонями роти.

А крокодили повилазили з річки й загомоніли:

— Що ж, доведеться нам усім померти, бо корабель плаватиме тут туди-сюди, і риби не вернуться.

І всі зажурилися, бо маленькі крокодильчики скиглили від голоду.

Аж раптом озвався старий крокодил:

— Ми ще маємо шанс урятуватися. Пливімо до Сурубіна[4]. Колись я разом із ним подорожував до моря, і він має міну. Сурубін бачив бій між двома військовими кораблями, й приволік сюди міну, яка не вибухнула. Попросимо її в нього; він, хоч і дуже ображений на нас, крокодилів, все ж має добре серце й не захоче, щоб усі ми померли.

А справа в тому, що за багато років перед тим, крокодили з’їли небожа Сурубіна, і відтоді він не хотів більше з ними знатися. Та хай там як, але всі поспішили до Сурубіна, котрий мешкав у величезному гроті біля берега Парани й завжди спав поруч зі своєю міною. Трапляються риби-сурубіни завдовжки в два метри, і власник міни був одним із них.

— Гей, Сурубіне! — загукали всі крокодили, скупчившись біля гроту й не наважуючись переступити поріг через той прикрий випадок із небожем.

— Хто мене гукає? — озвався Сурубін.

— Це ми, крокодили!

— Я не хочу з вами знатися, — мовив Сурубін спере­сердя.

Тоді старий крокодил переступив поріг гроту й про­казав:

— Це я, Сурубіне! Твій приятель-крокодил, котрий подорожував із тобою до моря.

Почувши знайомий голос, Сурубін виліз із гроту.

— Ох, я тебе не впізнав, — лагідно звернувся він до старого приятеля. — Чого ти хочеш?

— Ми хочемо попросити в тебе міну. Військовий корабель плаває по нашій річці та лякає риб. Це справжній військовий корабель, броненосець. Ми зробили загату, але він зруйнував її. Тоді ми зробили нову загату, але він зруйнував і цю. Риби подалися геть, і ми помираємо від голоду. Дай нам міну, і ми потопимо броненосець.

Почувши таке, Сурубін замислився. Він довго щось обмірковував, та нарешті проказав:

— Гаразд, я дам вам міну, хоча не забув, як ви вчинили з синком мого брата. Хто з вас уміє підривати міни?

Жоден крокодил не знав, як це робиться, тож усі похнюплено мовчали.

— Гаразд, — знову проказав Сурубін і з погордою додав, — я сам її підірву. Я знаю, як це робиться.­

І вони вирушили в путь. Крокодили попричіплялися одні до одних — хвіст одного тримався на шиї другого, а хвіст цього другого на шиї третього крокодила — і так вони утворили ланцюг завдовжки в квадру[5]. Здоровань Сурубін виштовхав міну на течію й підплив під неї, щоб міна, лежачи на його хребті, трималася на поверхні води. А що ліан, якими крокодили попричіплялися одні до одних, більше не залишилося, Сурубін вхопився щелепами за хвіст останнього крокодила, і ті зірвалися з місця. Сурубін тримав міну, а передні крокодили тягнули цей ланцюг, біжучи берегом. Вони дерлися вгору й спускалися