Читати книгу - "Мудакам тут не місце"

Крім того, бувають випадки сильного приниження мудаків, яких «вивели з гри». Опісля того, як 2001 року Лінду Вачнер звільнили з посади генерального директора компанії «Ворнако», що зазнала фінансових труднощів, гадаю, вона була приголомшена і збентежена довгою статтею в «Нью-Йорк таймс» про її безчинства. У статті одне за одним наводилися ті приниження, яких Вачнер завдала кожній людині, що трапилася на її шляху. Газета «Таймс» повідомляла, що колишня генеральна директорка зазвичай вдавалася до образ расового чи етнічного характеру. Її діловий партнер Кельвін Кляйн заявив: «Вона ображала наших співробітників. Ображала вербально. І стиль її спілкування був огидний». Кілька колишніх підлеглих повідомляли, що однією зі «звичних практик», які застосовувала Вачнер, були нічні телефонні дзвінки співробітникам, що опинилися в опалі. Керівниця наполягала, щоб рано-вранці підлеглі з’явилися в її кабінет на нараду, а «потім вона примушувала їх сидіти там годинами, а часом і цілісінький день, чекаючи на неї». Читати такі історії про себе в одній із найбільш тиражованих у світі газет мало бути боляче, навіть якщо ви — сертифікований мудак.

Тавро мудака може очорнити навіть звичайних людей, а не лише заможних і відомих. Розгляньмо приклад адвоката Річарда Філліпса з лондонського представництва компанії «Бейкер і Маккензі». Він цькував свою секретарку Дженні Енмер, щоб та заплатила йому 7 доларів за плями від кетчупу на його штанах, які вона ненавмисно поставила. У листуванні електронною поштою між Енмер і Філліпсом, яке згодом було викладене в мережі, Дженні пояснювала: «Я повинна вибачитися за те, що не повернула вам гроші відразу. Та через раптову хворобу матері, її смерть і похорон я мала більш нагальні справи, ніж ваші 7 доларів. Я ще раз прошу вибачення за випадкове потрапляння кількох бризок кетчупу на ваші штани. Очевидно, ваші фінансові потреби як старшого адвоката більші, ніж мої як простої секретарки».

У «Бейкер і Маккензі» засвідчили: «Ми підтверджуємо, що нам відомо про інцидент і подальше листування електронною поштою. Це особисте питання двох членів нашого колективу, яке, на жаль, вийшло з-під контролю. Ми розслідуємо цей випадок, щоб вирішити його наймиролюбніше». Філліпс звільнився незабаром опісля інциденту. «Дейлі телеграф» повідомила, що він був «цілковито спустошений публічним приниженням», хоча представник «Бейкер і Маккензі» стверджував, що старший адвокат Річард Філліпс звільнився задовго до публічного розголосу цього інциденту.

Зниження продуктивності організації

Збитки, завдані мудаками організаціям, у яких вони працюють, охоплюють збільшення витрат у зв’язку з плинністю кадрів, прогулами, зниженням відданості роботі, чварами та порушенням індивідуальної продуктивності, що задокументовано в наукових дослідженнях психологічного насилля, знущань і цькування (моббінгу). Вплив мудаків на плинність кадрів очевидний і багаторазово підтверджений документально. Мені зовсім не шкода Скотта Рудіна. Утім гадаю, він витратив купу грошей і безліч часу, щоб упоратися з прийомом і звільненням ста дев’ятнадцяти помічників, які працювали на нього впродовж 2000–2005 років (або 250 помічників, якщо брати до уваги інформацію «Волл-стрит джорнал», а не підрахунки самого Рудіна). І хоча головний юрисконсульт «Ворнако» стверджував, що показник плинності кадрів під час правління Вачнер був близький до середніх даних у галузі, однак рекрутери з підбору керівного складу повідомляли, що то був найвищий рівень у промисловості. Інсайдери «Ворнако» розповіли газеті «Нью-Йорк таймс» таке: «Її [Вачнер] персональна критика співробітників призвела, зокрема, до надмірної плинності кадрів і відтоку талантів компанії, які були необхідні для підтримки якісного функціонування організації». Під керівництвом Лінди Вачнер “Ворнако” «змінила трьох фінансових директорів у підрозділі “Автентік фітнес” протягом п’яти років, п’ятьох президентів у “Келвін Кляйн кідс” за три роки і трьох керівників у “Ворнако інтімейт аппарель” упродовж чотирьох років».

У Сполучених Штатах, як і в інших країнах, лишається не вирішеним питання про те, чи протизаконно бути мудаком, що дотримується правила рівних можливостей, тобто принижує і пригноблює інших на робочому місці незалежно від статі, раси чи релігійних переконань. Проте організації, які захищають мудаків, ризикують великими судовими витратами незалежно від майбутніх приписів судового провадження, бо за заявами жертв сексуальних домагань і дискримінації легше довести нестримне зростання відкритої ворожості на роботі.

Адвокат Пол Б’юкенен із компанії «Стоел Рівес ЛЛП» написав статтю для Асоціації адвокатів штату Вашингтон, де запитував: «Чи протизаконно бути мерзотником?». Він зробив висновок, що, ймовірно, це не є протизаконним, принаймні зараз. Але Б’юкенен попередив: «У той час як справжній мерзотник дотримується правила рівних можливостей і здебільшого не порушує жодних законів, довести, що співробітник-порушник завдав образи без дискримінації, буде тяжким і каверзним завданням для роботодавця. Роботодавці, яким не вдається дисциплінувати агресивних осіб і викоренити (або, принаймні, навчити і перевиховати) хамів, хуліганів, владолюбців і навіть тих, кому просто не вистачає основних навичок міжособистісного спілкування, можуть виявитися втягнутими в недешеві й непрості судові позови з питань трудових відносин, коли незадоволені працівники припишуть образливому ставленню певну незаконну мотивацію».

Подейкують, що за межами Сполучених Штатів судді та присяжні починають вживати суворих заходів проти мудаків-поборників рівних можливостей. Суди у Великобританії, зокрема, починають карати компанії, які санкціонують знущання на робочому місці. Наочний приклад цього — врегулювання судового спору в 2001 році проти «Меркурі мобайл комьюнікейшнз сервісиз» на суму понад 600 тисяч доларів. «Меркурі» дозволила менеджеру Саймону Стовну здійснити «вендету з відвертими образами та брехливими звинуваченнями» проти Джеффрі Лонґа, менеджера із закупівель, який повідомив директорам компанії про недоліки керівництва Стовна. Унаслідок стресу Лонґ захворів, а його шлюб узагалі розпався. «Меркурі» зрештою визнала свою провину у суді, на додаток виплативши Джеффрі Лонґу цю величезну суму.

Існують й інші доволі підступні, але більш вишукані способи, за допомогою яких ці свавільники та паскудники підривають продуктивність. Відмінною рисою команд і організацій, керованих мудаками, або тих, де збіговиська мудаків мають можливість розгулятися, є те, що вони пройняті почуттями страху, ненависті й помсти. В організаціях, де панує страх, співробітники постійно озираються через плече і повсякчас намагаються уникнути звинувачення і приниження. Навіть знаючи, як допомогти організації, вони часто бояться це робити. Розгляньмо дослідження Джоді Гоффер Ґіттелл у галузі авіаперевезень, опубліковане в «Каліфорнія менеджмент рев’ю». Я був вражений її описом того, як у 1990-ті роки «Американські авіалінії» давали собі раду із затримкою літаків та іншими негараздами в роботі. Працівники цієї авіакомпанії розказали Ґіттелл, що страх перед тодішнім генеральним директором Робертом Крандаллом примушував людей вказувати пальцями один на одного, а не вирішувати проблеми. Крандалл виправдовував свій підхід, кажучи: «Останнє, що більшість із них хотіли би, — це опинитися в центрі уваги. Я просто збільшив обсяг їхньої роботи, аби вони трималися подалі від переднього плану». Хоча деякі інсайдери й захоплювалися здатністю Крандалла розкривати «основні причини» затримок рейсів, Ґіттелл зробила висновок, що його жорсткий підхід мав зворотний ефект, адже більшість працівників