Читати книгу - "Людина дивиться в завтра"

Власне, це штучна блискавка, і під час розряду виникають велетенські напруги. А потужності поки що створено невеликі. Матеріал ізоляторів, на яких збирається заряд, не витримує потужних електричних полів.

Потужність генераторів значно зросла б, якби вдалося створити діелектрики підвищеної електричної міцності. Можливо, тут енергетиці зарадить хімія.

Виникає звабна думка. Сотні тисяч блискавиць щоденно спалахують над усією земною кулею. Атмосфера «це велетенський електростатичний генератор. І він, на жаль, завдає лише великих збитків. А чи не зможе енергетика підкорити колись і цю силу, приручити блискавку, використати атмосферну електрику? Про це мріяли фантасти. Вчені й інженери вважають поки що цю проблему справді фантастичною. І все ж майбутнє покаже.

Визначається ще один шлях перетворення теплоти на електрику. Радянські вчені І. С. Жолудєв та В. О. Юрін виявили, що органічна речовина тригліцинсульфат здатна при нагріванні давати струм. Виготовлену з цієї речовини пластинку покрили надзвичайно тонким шаром срібного пилу і приєднали до неї електроди. Коли пластинку підносили до теплового джерела, приміром, до звичайного електричного рефлектора, відбувався розряд. Увімкнена до електродів лампа-спалах загоралась. Пластинка швидко охолоджується і знову може працювати.

Якщо з таких елементиків скласти батарею, вона матиме напругу навіть у мільйони вольтів.

І вже вимальовуються перші перспективи застосування потужних ламп-спалахів у космосі й на Землі.

Батарея на супутнику, яка то освітлюється сонцем, то потрапляє в тінь, живить світловий маяк. Він полегшує навігацію літаків та морських суден…

Очевидно, й на Землі можна буде влаштувати спа-лахи-маяки, якщо забезпечити автоматичну зміну температур.

Можливо, нові джерела струму знайдуть ще й інше застосування, наприклад, в електроніці чи в обчислювальній техніці.

Ось іще кілька цікавих ідей, поки що теж фантастичних.

Електрика зустрічається в природі не тільки в атмосфері. Блукаючі струми виявлено в ґрунті, глибоко в надрах землі, в Океані. Зараз важко передбачити шляхи, які б дали можливість скористатися ними. Нам лише відомо, що струми ці є. Поступово ми примусимо працювати на нас мандрівну електрику Землі.

Пропонують використати навіть земне магнітне поле, що простяглося на тисячі кілометрів у міжпланетний простір. Під час руху провідника в магнітному полі виникає струм. Зробити з планети велетенську динамо-машину «такий грандіозний задум.

Висунуто ідею «створити гіроскопічну електростанцію: величезний ротор з надміцного матеріалу і такі ж самі підшипники. Ротор розкручується за допомогою пускового електродвигуна. Вісь такої дзиґи, як і будь-якого гіроскопа, нерухома. Коли ж її закріпити на карданному підвісі, а сам підвіс з’єднати з шестірною передачею, то Земля, обертаючись, примусить обертатися і шестірні, а вони в свою чергу приведуть у рух електрогенератор.

Якою б фантастичною не здавалася ця ідея, в її основі є глузд. На практиці, звичайно, виникають численні ускладнення. Ідея переступає навіть за межі Землі. Якщо установок буде багато, то вони заберуть досить велику частку енергії обертання. Планета поступово гальмуватиметься. А коли б навпаки «зробити генератори двигунами і обертати їх, скориставшись термоядерною енергією, то й Земля почала б обертатися швидше. Звідси, можливо, «керування кліматом, керування планетою…

В розпорядженні природи є ще один вид енергії, яка теж могла б нам слугувати. Це «енергія гравітації (тяжіння).

Відкрито зірки, що мають масу в сотні мільйонів разів більшу за сонячну. В такій надзірці речовина стискується і під дією тяжіння падає до центра. її кінетична енергія така велика, що перевершує енергію ядерних реакцій в десятки разів.

Виявляється, гравітаційна енергія відіграє в природі важливішу роль, ніж термоядерна. Та про тяжіння ми знаємо ще дуже мало. А чи не допоможе розкриття таємниці всесвітнього тяжіння опанувати й те невичерпне джерело енергії, про яке поки що мріють лише автори фантастичних романів?

Можливо, згодом дозріє задум про використання енергії космічної плазми «адже це велетенське сховище, і до нього варто лишень добрати відповідний ключ.

А електромагнітні поля Всесвіту, ці суперприскорювачі частинок, напевне, люди теж змусять працювати «хоча б у двигунах зоряних кораблів. У майбутньому ми зможемо одержувати енергію не тільки з речовини, що є на Землі чи на інших планетах, не тільки з вугілля, нафти, газу, урану, торію, дейтерію та літію, але і з самого космічного простору. Так вважає професор Г. Й. Покровський.

І, нарешті, ще про один вид енергії «енергію анігіляції.

Нею скористаються, мабуть, уже наші нащадки. А втім «хтозна!

Ще не так давно і приборкання атомної енергії вважали справою щонайменше кінця нашого сторіччя.

Останнім часом стало відомо про античастинки, заряд яких протилежний зарядові звичайних частинок тієї самої маси. Наприклад, електрон має від’ємний заряд, античастинка електрона «позитрон «позитивний. Протон має позитивний заряд, антипротон «негативний. Нейтрон, який не має електричного заряду, відрізняється від антинейтрона напрямком свого обертання. Антиречовина складається з антипротонів, антинейтронів та позитронів.

За звичайних умов античастинки недовговічні. Тхне життя обчислюється мізерними частками секунди. Зіткнувшись із подібними до себе звичайними частинками, вони «зникають». При анігіляції-з’єднанні частинки з античастинкою «виділяється енергія. Вона перевищує термоядерну в тисячу разів.

Утворення струму «лише одне із завдань енергетики. Струм треба передати туди, де в ньому є потреба, часом на величезні відстані. Вже створено єдині енергетичні системи в окремих країнах і для кількох країн.

Лініями електропередач з’єднують і теплові, в тому числі атомні, станції, і річкові гідроенерговузли. До них з часом приєднають станції вітрові й ті, що працюватимуть на підземному теплі, припливні, сонячні та всі інші, що поступово ставатимуть до ладу.

А розташовані вони в різних районах, інколи дуже віддалених один від одного. І масштаби станцій збільшаться, не будуть за диво турбогенератори навіть на мільйон кіловат. Тому знадобляться значно довші лінії передач, здатні також передавати більшу потужність.

Інженер має тут над чим помізкувати. Адже під час передачі втрачається чимало енергії. Як скоротити ці витрати? Яким струмом користуватися «постійним чи змінним чи обома зразу, пустивши їх однією лінією?

Може, пощастить залучити на допомогу надпровідність? Обчислення показують, що по надпровідних лініях можна передавати струм до сотні мільйонів кіловат. Таку потужність нині мають усі наші електростанції.