Читати книгу - "Людина дивиться в завтра"

Слід сподіватися, що буде знайдено такі надпровідники, котрі не втрачатимуть здатності проводити струм без витрат навіть при звичайній температурі. Це відкрило б перспективу нечувано вигідної передачі енергії із збереженням стопроцентного коефіцієнта корисної дії. І що не менш важливо «струм піде найтоншим проводом.

Коли постане потреба, можна буде створити єдину високовольтну мережу не лише для окремих континентів, а й для цілої планети.

Можливо, пощастить, нарешті, досягти бездротової передачі енергії за допомогою полів високої частоти по невидимих каналах «хвилеводах? Тут слово за радіоінженерами, радіофізиками.

Звичайними лініями електропередачі не можна пускати струм високої частоти «надто багато витрачатиметься енергії, а дроти, по суті, перетворяться на антени, що розсіюватимуть енергію в простір.

Інша річ, якщо скористатися металевою трубкою, теж хвилеводом. Струм потече в ній тільки найтоншим поверхневим шаром, а його електромагнітне поле не вийде за межі трубки. Тому хвилеводна лінія має кращий захист від перешкод, ніж звичайна, дротяна. Трубу не обов’язково підвішувати в повітрі на опорах. її можна прокласти в землі.

Якщо хіміки забезпечать надійну водостійку ізоляцію, то таку лінію можна буде прокласти навіть під водою, як телеграфний кабель. До речі, хвилеводні лінії знадобилися б електростанціям, що працюють в океані, термічним, а також сонячним на штучних островах.

Електронні перетворювачі енергії «магнетрони й планет рони «вироблятимуть із звичайного низькочастотного струму високочастотний. Електроніка великих потужностей дасть змогу передавати по хвилеводах струм потужністю до кількох мільйонів кіловат «це по трубі двометрового діаметра. На другому кінці лінії такі самі перетворювачі знову дадуть струм будь-якої потрібної частоти.

У більш віддаленому майбутньому електроніка зуміє передавати енергію пучком електромагнітних хвиль надвисоких частот, тоді вже не потрібна буде труба-хвилевод.

Бездротові лінії передач зможуть зв’язати між собою електростанції, міста, заводи усієї земної кулі. Кораблі й літаки, поїзди й автомобілі, що стануть електричними, одержать енергію всюди, де б вони не були. Найширше застосовуватиметься бездротова передача в космосі. Нею скористаються також для постачання Землі енергією космічних геліоелектростанцій.

Лазери «квантові електромагнітні генератори-ще один засіб для передачі енергії на великі відстані, по всій земній кулі, ба навіть у космосі. Вузький, сконцентрований лазерний промінь може транспортувати енергію у вакуумі. Для малих потужностей це доведено, для великих «докази принесе майбуття.

Як вважає академік М. М. Семенов, на кінець сторіччя «буде запроектовано й збудовано перші термоядерні, сонячні та підземні електростанції. З початку XXI століття розпочнеться масове спорудження таких електростанцій. Людина матиме доступ до електроенергії в будь-якому місці і практично в будь-якій кількості».

Енергетика далекого майбутнього зробить крок за межі Землі й стане не лише всепланетною, а й космічною. За космічного віку така перспектива не буде нездійсненною, як не здаватимуться утопією чимало інших інженерних мрій.

Кожний космонавт, який бачив нашу планету крізь ілюмінатор корабля-супутника, вигукував: «Земля прекрасна!»

«Чітко вимальовуються гірські хребти, великі річки, лісові масиви, плями островів, береговий окрайок морів… Який вигляд має водяна поверхня? Темнуваті, ледь поблискуючі плями. Чи відчувається, що наша планета схожа на кулю? Так, звичайно! Видно різкий, контрастний перехід від світлої поверхні Землі до зовсім чорного неба. Земля вражає соковитістю фарб. Вона оточена сяйвом ніжно-блакитного кольору. Поволі ця смуга темнішає, стає бірюзовою, синьою, фіалковою і переходить у вугільно-чорний колір. Цей перехід дуже гарний і тішить око.

Так розповідав Юрій Гагарін.

«Ми бачили багато цікавого під час польоту… Кілька разів у нашій півкулі спостерігали полярні сяйва. Це було незадовго до виходу з тіні. Незвичайне й величезне за своїми масштабами видовище. Пролітаючи у Всесвіті на космічному кораблі «Восход», ми милувалися нашою красунею Землею.

Так розповідав Костянтин Феоктистов.

«Очам відкрилася велич космічного простору. Яскраві неблимаючі зірки на фоні темно-фіалкового з переходом в оксамитову чорність бездонного неба змінювалися виглядом Землі. Переді мною промайнули гігантські зелені масиви, я впізнав Волгу, гірський хребет сивого Уралу, тоді побачив Об, Єнісей, ніби я пропливав над величезною кольоровою картою. Важко згадати величнішу картину…

Так розповідав Олексій Леонов, який першим побачив нашу рідну планету у відкритому космосі.

«Але, захоплюючись красою Землі, не можна не помітити іншого. Облітаючи нашу планету, я побачив, що на її поверхні води значно більше, ніж суходолу. Напрочуд гарний вигляд мають довгі смуги хвиль Тихого й Атлантичного океанів, що навздогін одна одній линуть до далеких берегів…

Океани й моря, так само, як і континенти, різняться між собою забарвленням. Розкішна палітра, подібна до картин російського художника-мариніста Івана Айвазовського, «від темно-синього індиго Індійського океану до брунатної зелені Карибського моря й Мексиканської затоки.

Так розповідав Герман Титов.

Людство живе на островах величезного Світового океану. І острови ці не дуже добре пристосовані для життя.

Є на нашій планеті справді райські куточки «з м’яким, теплим кліматом, великою кількістю води й родючими ґрунтами. Значно більше на ній місць із суворішим кліматом, та води й тут вистачає, а земля хоч і бідна, але придатна для обробітку.

Однак немалу частину суходолу займають пустелі, непрохідні хащі й багновиська, гори та льодовики, сковані вічною мерзлотою простори. До цього слід ще додати напівпустелі, посушливі степи, неродючу тундру та інші місця, що марнуються.

Суходолу взагалі не так уже й багато, недаремно ми назвали материки островами. А понад три мільярди чоловік, що живуть нині на земній кулі, розселені вкрай нерівномірно.

Поряд з країнами, де на квадратний кілометр припадають десятки й сотні тисяч людей, є області, в яких на одного чоловіка виходить понад квадратний кілометр землі. Поряд із освоєними континентами «льодова Антарктида, на якій притулилися тільки науково-дослідні станції. Поряд із краями, що вирують життям, «величезні простори безлюдних пісків чи джунглів, часом таких, де не ступала людська нога.

Географ перелічив би ще чимало таких невідповідностей природи.

Він назвав би могутні ріки, що протікають і без того вологими заболоченими тундрами та тропічними лісами. Він нагадав би про країни,