Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Рік 2245 📚 - Українською

Читати книгу - "Рік 2245"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рік 2245" автора Людмила Коваленко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 66
Перейти на сторінку:
і не догадався, що це таке».

Ще думки перекочувались через мозок, а він уже схопився з ліжка і навшпиньки пішов до сусідньої кімнати.

Тільки тепер зауважив, що дверей не було. Дверна лутка була заповнена кольоровими плетеними шнурами, що йшли потрійним рядом. Ранцев обережно розсунув їх і прослизнув уперед.

Був у тій кімнаті, де ожив і де бачив свою смерть. Не думав про це. Шукав того, що могло б спричинити смерть іншим. Злодійкувато роззирнувся. Не було нікого. На дошці одсунутого стола мирно лежала його бомба.

Стримуючи себе, повільно підкрався до неї і взяв у руки. Одразу почув себе певно і тихо розсміявся, вишкірюючи зуби. Поклав за пазуху і притримав рукою. Подумав. Схрестив руку другою рукою і хмикнув.

«Наполеон був дурачок! Я їм покажу, як треба владати!»

Тихо вийшов у розкриті двері, спустивши голову, ніби в задумі. Спідлоба крадькома розглядався. Двір і сад видавались порожніми.

«Сховаю поки що десь у кущах. Дітей нема… Старий, мабуть, далеко не ходить».

Пішов знайомою з учора доріжкою повз басейн. Раптом завмер.

В басейні мився Очет. Поплескався ще в чистій воді і виліз. Ранцев притулився до стовбура дерева і зачаївся. Старий старанно витирав бганки обвислої шкіри і кістки, що виступали на ньому, як на скелеті. Потім одягнувся.

— Чилин-линь, — пропиликала синьогрудка з сусіднього куща, задираючи хвостик і боком дивлячись на старого.

— Чилин-линь, — передражнив її Очет і засміявся.

Обвів сяючим поглядом сад, пташку і небо і раптом заспівав старечим, але ще приємним голосом:

— Славлю Бога мого в усіх створіннях його і в усіх хвилинах його.

Ранцев не зрозумів слів, але зрозумів, що старий молиться.

— Жду хвилини, о Господи, коли дозволиш прийти до Тебе і розтанути в Тобі, — співав далі старий, підносячи в екстазі руки догори і обертаючись на схід.

Ранцев скористав з тої хвилини, щоб тихенько прослизнути повз басейн і проскочити вглиб саду.

Сад був чималий і без усякої огорожі переходив у ліс. Стежок не було. Землю укривала папороть. Ранцев ішов, не приглядаючись до землі, але в голові неспокійно поворухнулось:

«Тут щось не так».

Спинився і придивився. Папороть була не звичайна. Не кінчалась стрільчасто і не розходилась вирізаними листками. По обох сторонах стрижня стирчали два великих квадрати тут, чотири менших там, два трикутники під двома колами… Всі геометричні фігури комбінувались в листках: коло, ромб, конус, квадрат…

— Чортовиння, — вилаявся Ранцев. — Хтось мусив тут ходити, ці фокуси виробляти… І в лісі нема чоловікові спокою.

Пішов далі, обережно розсуваючи ногами стебла, щоб не лишати слідів. Розглядався.

«Сховати в дупло? Може вдарити блискавка… Якщо у них ще бувають громи і блискавки… Закопати? Так чим же тут закопаєш? Ці ідіоти, мабуть, і лопат не мають».

Побачив густі зарослі шипшини і радісно кинувся розсувати їх.

«Сюди вже не залізуть, поколяться», — думав, почуваючи як гострі колючки деруть йому тіло.

Проліз в саму середину і радісно засміявся. На розвилині трьох стовбурів лежало старе покинуте гніздо. Було велике, обплетене лозинками і обмазане глиною.

«Оце покладу їм яєчко», — весело подумав, вмощуючи бомбу в гніздо.

Виліз і уважно розглянувся, щоб запам’ятати місце.

«Два дуби праворуч, дві сосни ліворуч. Можна легко знайти. Тепер тільки запам’ятати дорогу.

Лише тепер почув тихий плюскіт води. Пішов у тому напрямі і раптом спинився. Перед ним на високому березі стояла біла скляна колона. Широка смуга темно-фіалкового кольору оперізувала її вгорі.

«Електрика», — подумав Ранцев.

Але дротів не було. Тільки глухе рокотіння долітало десь глибоко внизу, ніби там клекотіли у підземній домні величезні маси розтопленої руди. Ранцеву здавалося, що навіть земля під його ногами здригається.

Відчув, що жалюгідними є схованки, і його хитрощі, і він сам, і навіть атомова бомба.

«За цей час вони, мабуть, таких бомб понавидумували, — подумав півзаздрісно, півшанобливо. — То не жарт — 300 років. «Техніка визначає все», — пригадались йому раптом слова, що колись вбивались йому в голову з усіх сторін і всіма способами. — Так, техніка, то вам не жарт… — котилися думки далі. — Цей старий, здається, простакуватий… В нього неважко буде випитати… Потім вчити далі… Так, грозити не можна, не маю чим… не знаю їхніх військових таємниць… І що це за країна? Придобрюватись треба, придобрюватись… перегнати тих трьох, щоб не вилізли поперед мене. Особливо пілот, він краще знає машини…»

Ще раз роздивився навкруги і примітив унизу на колоні цифри. Схилився:

«II. III. III.» — стояло там.

«Тепер легше буде примітити», — зрадів і почав шукати дороги додому.

Коли дійшов до двору, спинився вражений. Двір був повен людей. Не так двір, як над двором. Літали, радісно вигукували, вимахували руками, одлітали і знову верталися.

Все це стреміло до Очета. Той стояв, трохи зігнувшись, як завжди, але очі його сяяли такою любов’ю, така загальна приязнь била в очі від тієї групки, що Ранцеву вдарила в груди люта зависть.

«Так он він який! — дрогнуло щось у нього від зависти, гніву і зневаги. — То він тут велике цабе… Такий старий гриб…»

Проте, не спиняв кроку і йшов до людей, бажаючи швидше, швидше, швидше зрозуміти, розібратися в відносинах, зорієнтуватися, вивчити, опанувати і заволодіти.

Люди теж побачили

1 ... 7 8 9 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рік 2245», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рік 2245"