Читати книгу - "Месник: Повісті та оповідання"

class="book">Ти писав про Армена. Я прочитала й дуже зажурилася. Передай йому вітання од мене. Бідний, так рано зостався без матері… Синку, ти не лишай його самого, дивися, як за братом. А коли закінчиться війна, то приїжджайте разом у Вірменію, хай Армен живе в нашому домі, я матиму двох синів, а ти — брата. Поцілуй же його за мене та скажи, що в Ленінакані його жде мати, хай вертається з війни живий… Швидше вимітайте ворога з нашої землі й вертайтеся з перемогою у мої обійми, дорогі діти…»

Нараз Вартан припинив читати листа, подивився на схвильоване, майже дитяче обличчя Армена і з якимось внутрішнім пориванням обняв його, поцілував:

— Віднині ми з тобою брати, Армене-джан. Це воля моєї матері, а мати в мене хороша, дуже хороша… Ну, після війни сам побачиш, переконаєшся…

Армен прихилився головою до Вартанових грудей і від хвилювання не міг промовити й слова. На очі набігли сльози.

— Ну, добре, добре… Не треба,— сказав Вартан.— Я дочитаю тобі лист, слухай:

«Ну, що написати про себе? Війна, труднощів багато, роботи багато, а робочих рук мало. Отже, одному треба працювати за двох, а то й за трьох, щоб допомогти фронту, Батьківщині.

Каріне вчителює у школі, а я, як і раніше, на текстильній фабриці. Обіймаю вас і міцно-міцно цілую.

Ваша мама».

Вартан обережно згорнув і заховав лист, потім спитав:

— Тепер бачиш, яку маму маємо ми з тобою?

— Моя мама теж отак написала б, якби жива була,— помовчавши, сказав Армен й опустив голову. Тяжко, дуже тяжко було йому в цю хвилину.

Вартан спробував його якось розрадити, розвіяти сумні думки:

— Армене-джан, давай разом напишемо відповідь моїй матері, га? Що на це скажеш?

— Давай… Ти пиши від нас двох… Напиши, що я безмежно радий, що у Вірменії маю матір, що вона благословляє нас у переможну дорогу… Напиши, що я постараюся бути гідний її материнської любові…

Вартан сів писати. Лист закінчив так: «…Дорога наша матусю, перемога буде за нами. Отже, чекай нашого переможного повернення. Цілуємо тебе.

Твої сини Вартан, Армен».

Армен підвівся, поправив на собі одяг.

— Ти куди так відразу? — здивувався Вартан.

— До товариша майора.

— Чого?

— Спитаю, чи немає звістки про мого тата…

* * *

Зайшовши до штабу, Армен попрямував відразу до майора Кузнецова і, виструнчившись, доповів:

— Товаришу командир полку, дозвольте звернутися з особистим питанням!

Кузнецов, який з начальником штабу саме схилився над розгорнутою на столі картою, поволі підвів голову: — Слухаю тебе, боєць Армен.

— Пробачте, товаришу майор, ви ніяких вістей про мого батька не одержували?

Кузнецов поклав на карту червоний олівець і підійшов до хлопця.

— Поки що ні,— лагідно відповів майор.— Але цілком можливо, що незабаром ми отримаємо від нього листа, я також з нетерпінням чекаю, коли він відгукнеться,— Кузнецов поклав Арменові на плече руку.— Тоді не лише для тебе буде велика радість, що нарешті знайшов свого тата, а й для мене — адже я матиму хорошого друга, офіцера, листуватимуся з ним до нашої зустрічі. Правильно я кажу? — Майор ласкаво глянув Армену в очі.

— Воно, звісно, правильно, товаришу командир, але… чому ж так довго немає ніякої відповіді? — з гіркотою спитав Армен.

Кузнецов на хвилю замислився.

— Ну, що тобі сказати, мій хлопчику?.. В умовах війни не так легко розшукати своїх рідних. Адже все міняється з кожним днем, сьогодні твій батько тут, а завтра там… Фронт не стоїть на місці,— спробував утішити хлопця командир полку.— Хіба не так?

Армен кивнув головою, погоджуючись, тяжко зітхнув.

— Ну, не вішай носа, ти ж мужчина, а до того ще й солдат,— майор обняв його за плечі, прихилив до своїх грудей і сказав підбадьорливо: — Це зовсім не личить синові комісара.

На очах у хлопця заблищали сльози.

— Рядовий Месропян! — раптом посуворішав командир полку.

Армен миттю оговтався, став струнко.

— Слухаю, товаришу майор!

— Мерщій біжи до штабу дивізії і принеси звідти адресовані нам пакети.

— Єсть! — козирнув Армен.— Дозвольте іти?

— Іди.

Армен вискочив із штабу. Майор провів хлопця поглядом, і в його очах блиснули іскорки втіхи.

— Костянтине Георгійовичу,— звернувся до нього начальник штабу,— чи не занадто суворо ви з ним?..

— Нічого, це швидше розвіє його журбу. Завважте, він як тонка лозинка, відразу схилився в інший бік.

— Так, дуже швидко опановує себе й зосереджується на тому, що в дану хвилину найважливіше,— сказав начальник штабу.

— Це одна з його найкращих рис.

Розділ четвертий

Так, як зима відступає перед весняним пробудженням, відступали й німецькі війська під натиском нашої героїчної армії, зазнавши нищівних поразок під Сталінградом та Курськом.

Уже кілька десятків кілометрів залишалося до річки Прут, за якою була Польща. Ще трохи — і вся Західна Україна звільниться від фашистської чуми.

Настав квітень. Сніг уже майже зійшов, прокидалася перша зелень, і в лісі можна було знайти навіть проліски. Під теплим промінням парувала земля, з вирію поверталися на звільнену рідну землю журавлі. Весна увіходила в силу.

Хоча Армен подарував Чаланка з нагоди Нового року майорові Кузнецову, однак собачка весь час