Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Дилер реальності 📚 - Українською

Читати книгу - "Дилер реальності"

881
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дилер реальності" автора Ніколас Дімітров. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Детективи / 💙 Легке чтиво. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 21
Перейти на сторінку:
на наждак.

– До просвітління ведуть п’ять кроків, – долинає до мене голос Будди. – Ти маєш пройти їх один за одним, саме в такому порядку – інакше нічого не вийде.

Перший крок: начхати на те, що про тебе кажуть.

Другий крок: начхати на те, що про тебе думають.

Третій крок: ти маєш усвідомити, що всім на все начхати.

Крок четвертий: тобі начхати на те, що всім начхати.

І нарешті, п’ятий крок: тобі начхати на просвітлення.







Будда замовкає, і боги перестають звертати на мене увагу. Припустімо, його слова – це й була порада. Недіяння – незмінність – неприв’язаність – на все начхати. Ок, нехай буде так!

Знайденим на підвіконні чорним маркером я малюю на столі лотос із тринадцятьма пелюстками і, схрестивши ноги, сідаю в середину квітки. Заплющивши очі, ставлю маркером крапку трохи вище перенісся і намагаюся уявити світ, у якому немає

бажань і вподобань,

почуттів і бездушності,

радощів і розчарувань,

богів і демонів,

віри і зневіри,

меж і безмежності,

думок і бездумності,

правди і брехні,

гармонії і хаосу,

верхньої і нижньої частини,

світлого і темного,

справжнього і підробленого,

правдивого і неправдивого,

доброго і злого,

чистого і брудного,

веселого і сумного,

яскравого і тьмяного,

реального й ілюзорного,

насіння і плевел,

апостолів і грішників,

коханців і зрадників,

нас і їх,

тебе і мене…

І коли мені це вдається, до кімнати заходить Марк.







– Вітаю, тест пройдено, – вимовляє він буденним тоном, і я насилу розплющую очі.– О третій годині в понеділок вам призначено зустріч із моїм босом Паоло Рамбаном – на ній усе й вирішиться. Золтане, з вами все гаразд?

0008

У зашифрованому чатi повiдомляю Харона, що перший етап пройдено успішно і завтра на мене чекає аудієнція у креативного директора «Транс-Реаліті». Старий одразу починає наполягати на зустрічі – сьогодні. Оскільки мене ще штирить кислота, переконую його зустрітися завтра вранці. Наша зустріч має відбутися не в метро, а на квартирі. Харон пересилає мені адресу, за якою я маю прийти о десятій ранку наступного дня.

Відіспавшись і привівши себе до ладу, прибуваю за потрібною адресою. Доводиться пхатися в справжнісінькі нетрі, нанесені на карту міста сірим прямокутником, без поділу на квартали. Маятник історії знову хитнувся: місто, яке ще наприкінці минулого століття позбулося халуп безхатьків і так пишалося цим, знову обросло ними, немов лахміттям. Вузькі вулички тут розбігаються в різні боки абияк, то звиваючись між похмурих будинків-коробок, то перериваючись запаскудженими глухими кутами. Просто на землі злидарі варять рис у казанах, обробляють свинячі туші, купають своїх дітей у струменях гідрантів, курять пахощі перед вівтарями, збитими з уламків рекламних щитів, розгадують кросворди, розвалившись у гамаках, пересварюються одне з одним і дивляться нескінченний серіал «Примарна зірка», головну роль у якому виконує актор-акторка, що раз на рік змінює стать.

Завдяки навігатору знаходжу потрібну мені адресу і пірнаю в запльований під’їзд із запахом котячої сечі. Написи на стінах, у які краще не вчитуватися, зламаний ліфт. Спочатку сумніваюся, чи, бува, не сплутав будинок. Але потім згадую про пристрасть Харона до конспірації, і вибір такого місця для явочної квартири здається мені закономірним. Цілком у його стилі – ховатися, наче щур на смітнику. Нарешті знаходжу потрібні двері, що посмуговані ножем так, немов наркоману, який прийшов сюди, грубо відмовили в дозі. Дзвінок, звісно ж, не працює. Стукаю в двері, завваживши, що вони виготовлені з міцного металу, можливо, навіть куленепробивні. За кілька митей брязкають замки, і Харон впускає мене всередину.

– Заходь, Зете, я зараз. – Він зникає в темних надрах квартири.

Улаштувавшись у кріслі невизначеного кольору, оглядаю «апартаменти». Потерті мостини, які нещільно примикають одна до одної, похилена тумбочка, завалена стосами журналів і газет, із порцеляновим ковзанярем на вершині. Півдюжини потворних масок із пап’є-маше, пришпилених до вицвілих фотошпалер, зображують морські хвилі, що накочуються на берег мрії. Величезний кактус у діжці, що довго і болісно помирає, але відчайдушно чіпляється за життя всіма своїми колючками, які присипано пилом. Хитро вигадано. Навіть якщо хтось надмірно цікавий і зуміє проникнути до резиденції Харона крізь броньовані двері і заґратовані вікна, то, побачивши обстановку запустіння, занепаду і тихого відчаю, вдихнувши аромат прострочених ліків і несвіжого одягу, він, гидливо скривившись, одразу ж забереться геть.

Харон повертається з кухні, несучи в руках дві філіжанки з кавою. Я поглядом запитую: це можна пити чи теж для антуражу?

– Не турбуйся! – посміхається старий. – Кава-машина коштує дорожче, ніж ця халупа.

Роблю ковток із чашки з відбитою ручкою і погоджуюся – справді, кава чудова. Харон совається у своєму кріслі, йому явно кортить, щоб я почав свою розповідь.

– Ну як співбесіда? Вигляд у тебе не дуже. Тебе там що, катували?

Викладаю йому все про вчорашні випробування, про кислотний конверт, про картину з дивною інтерпретацією вершників Дюрера. І звісно, про симпозіум за участю богів і свою відчайдушну медитацію в фіналі. Старий нетерпляче киває головою з таким виглядом, ніби подібні історії йому доводиться чути щодня. Однак, почувши про кислоту, він раптом виявляє цікавість.

– Ти впевнений, що це був психоделік?

– А що ж іще?

Харон дістає телефон, щоб швидко надіслати комусь повідомлення, потім, із хвилину подумавши, промовляє:

– Взагалі це досить дивно – накачувати чимось претендента на посаду під час першого інтерв’ю. Тебе про щось запитували? Усе пам’ятаєш чітко?

– Це було не інтерв’ю. Ми перемовилися кількома фразами з асистентом. А потім він тицьнув мені цей конверт і здимів.

– Мені не до кінця зрозуміло, що ти такого зробив, що вони завважили, ніби тест пройдено? Сів у позу лотоса? Зазвичай від претендентів на посаду потрібно щось більше.

– Сам не розумію. Я просто робив те, що сказав мені Будда. Ну, принаймні так, як я його зрозумів…

– Ти маєш на увазі Будду, намальованого на стіні?

– Для мене це був абсолютно реальний Будда. Навіть зараз, коли кислота не діє, він здається мені справжнім.

– Гаразд. Головне, що ти успішно пройшов тест. Далі тобі призначено зустріч із головою їхнього креативного департаменту Паоло Рамбаном. Друга людина в компанії, після голови корпорації. Але, наскільки я зрозумів, він просто виконує те, що йому доручає Саул Ґааді – наша темна конячка, про яку майже нічого не відомо. Тобі вдалося щось про нього знайти?

Я ділюся небагатою інформацією, яку зумів зібрати. Ще вчора я закинув завдання своєму другу на ім’я Сумо, широкі зв’язки якого, крім іншого, охоплюють інфодилерів і хакерів. Зрозуміло, я не став повідомляти йому, чому цікавлюся Саулом. А він, звичайно ж, не ставив мені зайвих запитань.

Отже, засновник «Транс-Реаліті» з’явився на світ п’ятдесят шість років тому в Ірані. Походить із небагатої, але інтелігентної сім’ї: батько – банківський клерк, мати – шкільна вчителька. Одні джерела повідомляють, що Саул –

1 ... 7 8 9 ... 21
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дилер реальності», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дилер реальності"