Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

Поза моїми офіційними зустрічами з Хвилею я бував у нього також приватне, на чаї. Туди затяг мене Є. Коханенко; він запевняв мене, що сам Хвиля і його дружина Женя, теж партійна робітниця, радо бачать у себе галичан. За чаєм ішла розмова про наше життя під австрійською займанщиною, про наші політичні партії, про парляментарне життя. Одного разу він піднесеним голосом сказав мені: «Але ж ви, галичани, страшні націоналісти!»

Я відповів йому: «Ви, товаришу, мусите взяти до уваги умовини, в яких ми виростали і які зробили нас такими, які ми є. Нас переслідували за те, що ми заявляли себе українцями, що ми вимагали для нашого народу права говорити своєю мовою, щоб в урядових установах нашу мову визнавали рівною з іншими і щоб наші діти навчалися матірньою мовою, врешті, щоб ми могли розвивати рідну культуру. Ми жили в Австрії нібито в демократичному устрої людового парляменту, а в практиці ми були під владою поляків, що мали в своїх руках адміністрацію Галичини. А ці дивилися на неї, як на частину історичної Польщі й шикувалися захопити її на випадок відбудови польської держави, що впала була при кінці 18 століття. Доказом цього є факт, що по розвалі Австрії поляки кинулися на нашу відроджену Західньо-Українську Державу і з допомогою альянтів силою завоювали її.

За Австрії ми мали бодай можність боротися проти захватницької політики поляків на терені віденського парляменту; ми могли виховувати наших дітей у рідному дусі. А тепер поляки завели в нашій батьківщині свій шовіністичний режим і придушили цілком наше національне життя. Те, що ви називали націоналізмом, було природною реакцією на утиски з боку поляків. Але при радянському устрої, коли наша культура матиме можність вільного розвитку, наш націоналізм виживеться й замре».

З черги я запитав Хвилю, для чого большевики за кожним своїм приходом в Україну переслідували нашу мову, вважали її синонімом контрреволюції? Багато українців загинули від большевицьких куль тільки за те, що говорили своєю рідною мовою. Хвиля визнав, що це й була ота помилка в українській політиці большевиків, що її засудив з'їзд РКП у березні ц. р. Наслідком таких наших розмов Хвиля ставився пізніше в прилюдних виступах з більшим зрозумінням до нас, як інші большевицькі діячі.

4. Союзний договір УГА з большевиками.

До часу виїзду Начальної Команди УГА з Вінниці я вів переговори з Хвилею на доручення таємної Колеґії старшин; вона була моїм мандатарем. Коли ж НК, а з нею й Колеґія старшин виїхали з рештками здорових стрільців на південь, в район Балти, тоді зорганізувався з приявних у Вінниці старшин Революційний Комітет УГА (ми будемо називати його «вінницьким» для відрізнення від створеного на початку лютого 1920 р. в Балті Начального Ревкому УГА), який мав опікуватися долею залишених на місцях стрільців і установ УГА.[23] До складу цього комітету спочатку входили: д-р Гр. Давид — голова, д-р Никифор Гірняк — заступник голови, І. Курах, М. Опока, д-р О. Паліїв (брат чотаря Дмитра), доктор М. Козоріс, Андрій Музичка, Фр. Кондрацький, М. Дідуник, Мих. Балицький, В. Чайківський і М. Угрин-Безгрішний. Склад його змінювався. Давид відійшов через сипняк, натомість кооптовано бунчужних Петра Малишевського та Івана Васькова. Пізніше прийнято до цього ревкому голову Колеґії старшин Ст. Шухевича (по його видужанні із сипняка), І. Роґульського. Працював на початку в нас чотар Ол. Гачкевич, але він відійшов пізніше. Під контролем Вінницького ревкому були всі частини УГА з установами (коморами й лічницями), які залишилися в районі Вінниця-Хмельник-Жмеринка-Браїлів-Гнівань-Вороновичі-Немирів і далі на схід.

Від дня виїзду НК з Вінниці я переговорював з Хвилею про подробиці союзного договору з большевиками. Грудня 31-го 1919 р. зібралися в готелі «Савой» представники нашого ревкому й усіх революційних угруповань України на останню нараду з метою підписання згаданого договору. Від ревкому прибули: Давид, Гірняк, Курах, Опока й М. Балицький. Від революційних угруповань з'явилися такі представники: Андрій Хвиля від КПбУ, Ковтунович і Микита Коляда від партії боротьбістів, Власов від партії рос. лівих есерів. По узгідненні думок всі зібрані підписали ось який союзний договір:

1) Українська Галицька Армія припиняє свій відступ на південь, зриває союз з військом білого генерала Денікіна, проголошує себе Червоною Українською Галицькою Армією й приєднується до революційної Армії РСФСР;

2) ЧУГА задержує своє військове майно й дотеперішню форму організації;

3) По вилікуванні хворих і реорганізації ЧУГА буде включена в Черв. Армію як автономна військова формація і буде боротися на протипольському фронті за визволення Галичини від польських займанців;

4) ЧУГА не може бути вжита проти військ УНР, ні проти українських повстанчих загонів;

5) В цілі відпочинку й реорганізації ЧУГА зосереджується в районі Вінниці;

6) Командування Червоної Армії РСФСР забезпечує ЧУГА харчами, ліками й санітарним персоналом, а по реорганізації — воєнним матеріялом;

7) Не бажаючи бути предметом спору між поодинокими революційними угрупованнями України, ЧУГА організує свою власну комуністичну партію і її членами обсаджує всі політичні становища в ній;

8) Цей договір підписують представники ревкому і всіх політичних угруповань України.

9) Цей договір стає правосильним з хвилиною його ратифікації урядом України та центральними комітетами всіх революційних угруповань України.

Коли всі приявні підписали союзний договір УГА з большевиками, Хвиля зажадав від нас, щоб цей договір підписали також неприявні на засіданні члени нашого ревкому. Рівночасно він суґерував нам негайно вислати на протиденікінський фронт під Калинівку хоч малу частину УГА. «Це», — мовив Хвиля — «буде означати, що ви маєте за собою реальну силу, а не самих тифозників і трупів. Вістря ваших багнетів мають скріпити ваші підписи, і наш радянський уряд візьме це до уваги й напевно затвердить договір. Коли ж у вас не буде реальної сили, то й підписи ваші будуть нереальні».