Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

Перед закінченням зборів на залі з'явився Є. Коханенко, що працював над організацією галицької комуністичної партії. Йому доручили також покласти підпис під договором від своєї партії.

Безпосередньо після підписання договору я просив А. Хвилю подбати про те, щоб командування ХІІ-ої армії повідомило підкомандні частини про укладення союзу УГА з большевиками та щоб червоноармійці, вступаючи в район розташування галицьких частин, зустрічали їх як союзників. Хвиля порадив мені поїхати з ним до тієї команди; вона недалеко, в Калинівці. Ми умовились негайно після полудня поїхати туди.

А покищо на кватирі в Давида зібралося нас четверо: Давид, Курах, Опока і я на коротку нараду, що нам далі робити й як довести до кінця почате діло. Давид почував себе недобре, у нього була висока температура, і він запідозрював у себе сипняк. Тому він доручив мені перебрати на себе провід ревкому й керувати його справами. Тоді ми вирішили зараз чергового дня скликати пленарне засідання ревкому, а ввечері — віче галичан і оприлюднити наш договір з большевиками. Мені припало приготовити віче, а Курах з Опокою мали зараз же відшукати пор. Михайла Панаса, що залишився з своїм відділом кавалерії на периферії Вінниці, близько цікавився перебігом перемов з большевиками й запевнив нас у піддержці. Курах і Опока переконали його, щоб вирушив на фронт під Калинівку й зайняв там один сектор проти денікінців, зголосившись у червоному командуванні як аванґардна частина УГА. Панас прочитав письмовий наказ ревкому й заявив, що незабаром виступає на фронт проти білих москалів.

Я казав у бюрі ревкому оповістити пленарне засідання і приготувати до віча галичан на перше січня. Потім пішов знову до Хвилі й виїхав з ним паротягом до Калинівки.

5. Конференція в штабі XII червоної армії.

Біля третьої години по обіді ми з Хвилею вступили в сальоновий вагон, де мешкали члени командування й революційної ради XII червоної армії. Хвиля просив мене почекати в одному переділі вагону, а сам пішов до большевицьких асів, щоб заявити про наше прибуття. Дуже довго він не виходив, і мене став огортати неспокій. Хвилинами мені здавалося, що й наші розмови з Хвилею у Вінниці, і наш договір були большевицьким підступом, щоб заманити нас до себе й потім потрактувати як полонених. Деколи доходили до мене невиразні вигуки, але не можна було розібрати змісту розмови.

Нарешті Хвиля вийшов і попросив мене до великої залі, де чекали на мене командарм Муралов, члени реввійськради Затонський і Аралов. По звичайних формальностях Затонський указав мені місце при столі й почав розмову. Найперше випитував мене про мене, моє минуле й теперішне становище в УГА, потім про стан нашої армії, її розташування, настрої тощо. А що він довго не приступав до головної справи — нашого договору та його особистої позиції щодо цього, то я звернув розмову на цю тему сам. Згадавши про факт укладення договору УГА з червоною армією, я просив Затонського подбати про те, щоб штаб XII армії видав наказ червоноармійцям, що галичани є союзники большевиків і щоб їх так і трактували. Затонський відповів, що він уже знає про договір від товариша Хвилі та що зараз буде видане розпорядження про це всім підкомандним формаціям. Потім я звернув увагу Затонського на велику небезпеку, яка загрожує червоноармійцям від зустрічі з галичанами, що стали розсадником тифу, а тому суґерував йому видати наказ про заборону зустрічатися з ними. Затонський порозумівся поглядом із своїми товаришами, що це, мовляв, важлива справа, й сказав мені, що командування подбає про те, щоб охоронити своє вояцтво від зараження. Я ж насправді дбав про те, щоб охоронити своїх вояків від насильства з боку червоних. Чи штаб XII армії видав якийсь наказ у цій справі, невідомо, але червоноармійці не оглядалися на небезпеку й, де тільки могли, грабували наших. Про це буде ще мова нижче. В розмові про пляни щодо УГА я підкреслив 2 точку договору, в якій запевняється організаційна цілість нашої армії. На це Затонський відповів дослівно так: «Це, товаришу, буде можливо щойно тоді, коли ваша армія перевариться в революційному кітлі, а тому після реорганізації ваші три корпуси будуть розділені на три червоні дивізії. Коли ж галичани пройдуть політичний перевишкіл, тоді їх об'єднають в одно оперативне тіло. Про час, коли це станеться, буде рішати наше командування XII армії, до якої ви належите».

Затонський поставив мені питання: «Що ви думаєте робити, щоб перетягнути всі корпуси УГА на сторону Вінницького ревкому?» Я відповів: «Негайно по нашій конференції я хочу повідомити команди корпусів УГА, що ми в союзі з червоною армією, та закликати їх, щоб вони на власну руку, не оглядаючись на Начальну Команду, припинили відступ на південь і в міру можливости підсувалися назад в район Вінниці, де мають зосереджуватися всі частини УГА».

Потім Затонський пропонував мені наказати нашим частинам на півдні виступити збройно проти військ Денікіна, згл. Бредова, з яким УГА відступає. На це я завважив, що це буде можливе щойно тоді, коли червоні частини підсунуться до району розташування УГА; покищо ми могли вислати тільки один кавалерійський відділ під Калинівку з наказом виступити зараз же разом з червоними проти білих.

На моє запитання, чи командування червоної армії буде забезпечувати наші частини харчами й санітарним матеріялом, чого ми конче потребуємо, Муралов вияснив мені, що він дасть наказ постачанню 44 дивізії, яке буде у Вінниці, доставити нам усе потрібне, і я на місці повинен порозумітися в цій справі з начальником постачання.

На цьому закінчилася наша перша конференція в штабі XII червоної армії. На ній команда цієї армії й реввійськрада прийняли до відома наш договір, обговорено також важливіші питання. Пізно ввечорі я повернувся до Вінниці до краю виснажений. Хоча багато питань тоді ще не вияснено, але я відчув велике відпруження нервів. Наші побоювання за долю галицького стрілецтва стали покищо неактуальні, а це було в даному моменті першою для нас справою.

Трагічний стан нашої відродженої Держави під кінець 1919 р., що його спричинила