Читати книгу - "Пригоди Олівера Твіста, Чарльз Діккенс"

Зрештою містер Бамбл просунув у двері голову, цього разу не прикрашену трикутним капелюхом, і голосно промовив:

- Олівере, хлопчику мій, ходи-но сюди.- А потім грізно блиснув очима й стиха додав: - Пам’ятай же, що я тобі сказав, негіднику!

Спантеличений явною суперечливістю цих слів, Олівер простодушно витріщився на містера Бамбла, але той, не давши йому висловити подив, одразу завів його до сусідньої кімнати. Це було просторе приміщення з великим вікном. За конторкою сиділи двоє старих джентльменів у напудрених перуках; один читав газету, а другий крізь окуляри в черепаховій оправі розглядав якийсь клапоть пергаменту. Містер Лімкінс стояв перед конторкою по один бік, а містер Гемфілд, сяк-так умитий,- по другий. У кімнаті було ще два чи три кремезних чоловіки в чоботях.

Старий в окулярах врешті закуняв над пергаментом, і, коли містер Бамбл поставив Олівера перед конторкою, на кілька хвилин запала тиша.

- Оце той хлопець, ваша честь,- мовив містер Бамбл.

Старий, що читав газету, підвів на мить голову й смикнув другого старого за рукав, після чого той прокинувся і спитав:

- А, то це той хлопець?

- Той самий, сер,- відповів Бамбл.- Уклонися судді, любий мій.

Олівер схаменувся і якнайчемніше вклонився. Роздивляючись на напудрені перуки суддів, він зачудовано міркував, чи всі вони народжуються з такими білими кучерями на голові й чи не завдяки цьому стають суддями.

- Так-так,- мовив старий джентльмен.- Отже, він любить трусити сажу?

- Про це він тільки й мріє,- відповів Бамбл і нишком ущипнув Олівера, щоб той не надумав заперечувати.

- І він хоче бути сажотрусом? - запитав старий джентльмен;

- Ваша честь, та якби ми завтра приставили його до якогось іншого діла, він би відразу втік,- відповів Бамбл.

- Ну, а цей чоловік, що бере його в науку… ви, сер… ви будете добре ставитися до нього, годуватимете його, ну, і таке інше? - запитав старий джентльмен.

- Казав же, що буду, значиться, буду,- понуро пробурчав містер Гемфілд.

- Мова у вас груба, мій друже, але, здається, ви людина чесна і щира,- мовив старий джентльмен, повертаючи окуляри до претендента на винагороду за Олівера. Мерзенна пика цього чолов’яги була виразно позначена тавром жорстокості. Але суддя давно вже втратив ясність зору її майже здитинів, а тому, природно, не помічав того, що впадало в око іншим.

- Гадаю, що так, сер,- криво посміхнувся містер Гемфілд.

- Яв цьому не сумніваюся, мій друже,- сказав старий джентльмен, міцніше притискаючи окуляри до перенісся й шукаючи очима чорнильницю.

То була вирішальна мить у житті Олівера. Якби чорнильниця стояла там, де сподівався побачити її старий джентльмен, він умочив би перо, підписав угоду, й Олівера відразу повели б геть. Та що чорнильниця стояла в нього під носом, суддя, ясна річ, не побачив її; шукаючи далі, він випадково звів очі і вгледів бліде, перелякане обличчя Олівера Твіста, який, не звертаючи уваги на грізні погляди й щипки Бамбла, дивився на гидку пику свого майбутнього хазяїна з жахом таким неприхованим, таким явним, що не помітити його не міг навіть підсліпуватий суддя.

Старий джентльмен облишив шукати чорнильницю, поклав перо й перевів погляд з Олівера на містера Лімкінса, який, прибравши бадьорого, безтурботного вигляду, саме готувався понюхати табаки.

- Хлопчику! - мовив старий джентльмен, перехилившись через конторку.

Олівер здригнувся. Нічого дивного в цьому не було, бо голос судді прозвучав лагідно, а незнайомі звуки всіх нас лякають. Тож Олівер затремтів усім тілом і залився сльозами.

- Хлопчику! - знову мовив старий джентльмен.- Ти якийсь блідий, схвильований. У чім річ?

- Відійдіть від нього, бідле,- сказав другий суддя, відклавши газету й зацікавлено нахиляючись уперед.- А тепер, хлопчику, поясни, в чім річ. Не бійся.

Олівер упав навколішки і, молитовно склавши долоні, почав благати, щоб його знову замкнули до темної кімнати, щоб заморили голодом, щоб побили, щоб убили, коли їхня ласка, але не віддавали цьому страшному дядькові.

- Ну! - вигукнув містер Бамбл, красномовно здійнявши руки й закотивши очі.- Ну! Надивився я на своєму віку на підлих, безсоромних сиріт, Олівере, але ще не бачив такого лицемірного…

- Припніть язика, бідле,- звелів другий суддя, коли містерові Бамблу забило дух на останньому слові.

- Даруйте, ваша честь,- перепитав містер Бамбл, не вірячи власним вухам.- Це ви до мене?

- Так, до вас. Припніть язика.

Містер Бамбл од подиву закам’янів. Йому, парафіяльному бідлові, наказано припнути язика! Та це ж моральна революція!

Старий джентльмен в окулярах у черепаховій оправі глянув на свого колегу. Той виразно хитнув головою.

- Ми відмовляємося затвердити цю угоду,- мовив старий джентльмен і відкинув убік клапоть пергаменту.

- Сподіваюся,- пробелькотів містер Лімкінс,- сподіваюся, що на підставі нічим не підтверджених свідчень малої дитини судді не дійдуть висновку, ніби парафіяльне керівництво допустилося якихось похибок у своїй роботі.

- Суд не має наміру приймати будь-яку ухвалу з цього питання,- гостро відказав другий суддя.- Відведіть хлопчика назад до робітного дому й ставтеся до нього по-людськи. По-моєму, він цього потребує.

Того самого вечора джентльмен у білому жилеті висловив свою цілковиту й непохитну впевненість у тому, що Олівера не тільки повісять, але й вительбушать, і четвертують. Містер Бамбл зачудовано похитав головою й похмуро сказав, що бажає Оліверові одного - щоб той уникнув пекла, а містер Гемфілд докинув своє побажання: щоб Олівер колись потрапив-таки йому до рук: І хоч містер Гемфілд майже в усьому погоджувався з бідлом, ці їхні побажання були, очевидно, цілком протилежні.

Наступного ранку громадян міста знову сповістили про те, що Олівера Твіста «віддають у найми» і що п’ять фунтів стерлінгів буде сплачено тому, хто схоче його забрати.

Розділ IV

Оліверові пропонують інше місце, і він починає працювати на користь суспільства

Коли юнакові із знатної родини не можуть забезпечити вигідної посади у спадок, по знайомству чи за гроші, то його віддають у моряки. Наслідуючи цю мудру й корисну традицію, члени парафіяльної ради замислилися над тим, чи не слід було б спровадити Олівера Твіста на якому-небудь вутлому торговельному суденці в якийсь прославлений, згубний для