Читати книгу - "Родичі, Моріц Жігмонд"

Пішті стало ясно: якби все, що він сказав, було надруковано в газеті, то його, либонь, звинуватили б у підбурюванні!..

Слава богу, що ці небезпечні фрази викреслені! Пішта аж почервонів від думки, що було б, якби бургомістр не прочитав це інтерв'ю...

Його роздуми перервав службовець, якого прислали із ощадної каси-банку. Потрібен був підпис обер-прокурора на одній дріб'язковій справі. Якась там була судова тяганина між муніципалітетом і банком. Пішта не підписався, посилаючись нате, що він ще не має повноважень.

— Це не терміново, пане обер-прокурор, зовсім не терміново. Я зважився потурбувати вас, а ви, будь ласка, вирішуйте самі, коли вам буде зручно...

— Я поговорю із його вельможністю паном бургомістром.

— Так, так... Дозволю собі зауважити — заява пана обер-прокурора просто блискуча. Блискуча! Наш пан генеральний директор у захваті; він сказав, що ви — чудова людина. Так і сказав...

Пішта мовчки всміхнувся.

"Еге, якби пан генеральний директор прочитав те, що я казав репортерові, то навряд чи був би у захваті!"

— Вибачте, пане обер-прокурор, я повинен вам ще дещо сказати. Генеральний директор пан Кардич доручив мені просити вас бути нашим клієнтом.

— Тобто в якому розумінні — клієнтом?

— Пан генеральний директор дуже хотів би, щоб пан обер-прокурор здійснював свої фінансові операції через наш банк. Він надає цьому питанню великої ваги. Для нас є справжньою ганьбою те, що прізвища пана обер-прокурора немає в наших книгах. Адже досі ви жодного разу, ні в якій справі не зверталися в банк...

— У мене немає банківських справ.

— Це неможливо, пане обер-прокурор! Торік навіть степові пастухи брали участь в грі на біржі. А один старший табунщик закупив акції кам'яновугільної та ріма-муранської шахт, і причому на дуже велику суму. А коли розрахувався зі своїм господарем, то на гроші, які залишалися, купив собі ще й садибу в Мадаші. Всі беруть участь у банківських операціях. Ви, пане обер-прокурор, поки що єдина людина, яка й досі не прилучилася до них.

Причина тут була, звісно, не в Пішті. Річ у тім, що його Ліну, далеку від думки про будь-які спекуляції, не можна було вмовити взяти участь навіть у звичайнісінькій лотереї.

— Отже, як сказав пан генеральний директор, він "надає найсерйознішого значення тому, щоб пан обер-прокурор вступив у ряди ділових клієнтів Кредитного банку",— провадив службовець.

— А як це собі уявляє дядько Кардич? — сміючись, спитав Пішта, дивлячись йому в обличчя.

— Дуже просто. Можливо, наприклад, панові обер-прокурору потрібна буде бодай незначна конверсія його боргів...

— Я не маю боргів. Моїх грошей завжди вистачало, щоб зводити кінці з кінцями.

— Ну, від сьогодні, мабуть, так уже не буде,— сказав банківський службовець.— Вашій милості тепер доведеться вести інше життя. Я кажу тільки те, до чого мене зобов'язує моя посада. В усякому разі, пан обер-прокурор знайде з нашого боку максимально уважне ставлення й розуміння.

— Гаразд... Я говоритиму про це з паном генеральним директором. Мушу тобі сказати — всі ви дуже люб'язні...

Пішта не знав, чому раптом перейшов на "ти" з банківським службовцем. Він по-дружньому потиснув йому руку і провів до дверей.

Повернувщись до свого столу, голосно мовив:

— Перша афера... перша, друзяко, перша афера...

Пішта усміхнувся, спіймавши себе на тому, що говорить точнісінько як бургомістр. Та й це "друзяка" — теж улюблене слівце бургомістра.

"А що тут особливого? — почав він себе втішати по-думки. Адже я ніколи не піду на те, щоб допустити незаконність або несправедливість!"

Потім він розгорнув газету і підкреслив червоним олівцем речення:

"Я стою на фундаменті справедливості й права; моя єдина мета — захист інтересів громадян". Вагома фраза!

До кабінету зайшов секретар бургомістра і сказав, що його вельмишановність просить пана обер-прокурора до себе.

Пішта квапливо надів капелюх, накинув на плечі пальто і, притримуючи його спереду за рукави, пішов до бургомістра. Той прийняв його відразу; жодної хвилини не довелося чекати, хоч у кабінеті було двоє чиновників.

— Заждіть хвилиночку! — кинув їм бургомістр, і вони відразу вийшли.

— Ну, як спалося? — спитав бургомістр, майже силоміць посадивши Пішту в глибоке крісло.

— Чудово... А ваша милість має такий свіжий вигляд. Достоту як студент-правовик...

— Ну-ну,— усміхнувся бургомістр.— Ну-ну.

— Правду кажу, ваша милість...

— Ай-ай-ай!.. Чи в тебе пам'яті немає, що ти вже й забув, як мене звати?

— Ну що ви, любий мій дядечку Бела! Не знаю, як і дякувати вам за те, що ви зробили таку ласку — відредагували моє інтерв'ю.

, — А ти сам хіба не редагував?

— Ні, бо що гріха таїти — заснув, а дружина не знала, як це важливо; їй було жаль мене розбудити. Такі вже ті жінки!.. Так і пішла від мене коректура без правки.

— Он як...— пробурмотів бургомістр.— А втім, інтерв'ю гарне. Однак, уважай, що це — щасливий випадок; рідко коли трапляється, щоб таке інтерв'ю було без огріху. Власне, і в твоєму є...

— Який? Скажи, будь ласка... дядечку Бела!

— Фраза як така непогана: адже обер-прокурор і повинен спиратися на фундамент права та справедливості. Проте акцентувати слово "справедливість" було, мабуть, не варто... так би мовити... надмірно... різко звучить... Друзяко, на фундаменті справедливості стоїть кожний;

З Жігмонд Моріц

65

однак коли обер-прокурор протиставляє право й законність справедливості — ймовірно, що це викличе у деяких колах неприємну реакцію і може бути використане опозицією в її випадах проти властей. Створюється враження, нібито інші до цього часу не керувалися в своїй діяльності справедливістю. А справедливість важлива тільки тоді, коли вона узгоджується з правом і законом. Чи не так?

— Так.

Сьогодні бургомістр був не такий привітний, як учора.

Чого він присікався до слова "справедливість"? Пояснити це можна тільки тим, що в нього поганий настрій. Чи не сталося якогось лиха? В цих стариганів найменша зміна в настрої відразу помітна і з виразу обличчя, і з тону...

Пішта сидів мовчки, вклякнувши на місці.

— Ну, ну, гадаю, це не така вже й біда! Сподіваюсь, що ніхто не зверне на це уваги. Але ти повинен зрозуміти й затямити, що люди — дуже норовисті. Своїм улюбленцям вони багато чого пробачають. Та коли ти перестаєш бути улюбленцем — тобі відразу згадають усе. Досить припуститися однієї помилки — і вони скажуть: "Де ж пак, він стояв за "справедливість"... Або: "Бач, він уже й тоді підкопувався під нас. Пам'ятаєте, він уже в першій своїй заяві торочив про "справедливість"... А втім, нічого поганого не,сталося, друзяко. Вийшло досить-таки кумедно... Ось що значить дати в газету невідредаговане інтерв'ю! Якби ти ррочитав його в гранках, то, безперечно, виправив би це. Глянь-но на наступні фрази... Опозиція може легко використати найменший твій промах і повернути його проти тебе, заявивши, що саме з тобі вона знайшла опору... Ні, мені рішуче не подобається, що ти не відредагував інтерв'ю...

— Я гадав, що твоя милість зробить мені ласку і прогляне його. Я сказав редакторові, щоб гранки надіслали на квартиру твоєї милості.

— Вони звичайно так і роблять,— мовив бургомістр.— Однак я викреслив зовсім недоречні місця. А цю фразу залишив навмисне: хотів бачити, помітиш ти чи ні?

Он воно що! Бургомістр наставив йому пастку! Невже так буде й надалі?..

— Красненько дякую,— сказав Пішта трохи згодом.— Я справді щиро дякую твоїй милості за доброзичливість і увагу до мене.

— Що там у тебе з Кредитним банком? Кардич телефонував мені й сказав, що потрібен твій підпис, а ти його не поставив.

— Саме про це я й хотів доповісти. А тому службовцеві пояснив, що маю намір обговорити... Мені хотілося б дістати від вашої милості вказівки з цього питання, бо ні суті діла, ні точки зору на неї управи я ще не знаю. Йдеться про тяжбу між містом і Кредитним банком, авжеж?

— Треба поставити підпис,— незворушно сказав бургомістр.

Потім спитав уже іншим тоном — веселіше:

— Я чув, що ти — мисливець.

— Так, але зараз я не стою на обліку в жодному мисливському товаристві. Квиток на право полювання в мене, звичайно, є, однак здебільшого я полюю на зайців в маєтку мого тестя, коли маю на те час.

— А-а... твій тесть... Сенткалнаї?

— Атож.

— Де його маєток?

— В Кишгедеші.

— А який маєток?

— Вісімдесят хольдів. Крім того, він орендує землю по сусідству.

— Так, зайців у цьому сезоні розвелося значно більше, ніж раніш. Воно й зрозуміло: під час революційних подій селянська голота знищила всю дичину. З війни в них

З*

67

ще залишилася зброя, так що вони навіть у круків стріляли бойовими патронами.

Бургомістр засміявся, блиснувши порцеляновими зубами.

Коли він відпускав Пішту, той почував себе так ніяково, що не міг здобутися на слово.

— Прошу пробачення, ваша милість,— нарешті видушив він із себе.

— Ну, сервус, сервус, друзяко!

Пішта вийшов з кабінету бургомістра з таким розгубленим обличчям, що секретар, довірливо підморгнувши, шепнув йому:

— Сьогодні у старого паскудний настрій.

— Не помітив,— сказав Пішта.

Він повернувся до свого кабінету. Розгубленість потроху минала. Пішта втішав себе — мовляв, бургомістрові важко буде звикнути до думки, що нова людина приносить з собою новий дух, нові слова й нові цілі. Ні в якому разі не слід піддаватися! Добре, що на пропозицію Кардича він дав ухильну відповідь. Ні, підкупити себе він не дозволить!

Дуже добре, що його прізвища немає в книгах Кредитного банку. Це забезпечує за ним перевагу...

Нічого не скажеш — швидко Кардич повідомив бургомістра про те, що він, Пішта, відмовився підписати отой папір. Було б принаймні дивно, якби він не відмовився. Адже не міг він першого ж дня поставити свій підпис під справою, про яку нічого не знає...

Пішта звелів, щоб йому принесли цю справу.

До кабінету зайшов доктор Петерфі.

— Скажи, будь ласка, що являє собою справа Мач-каші?

Доктор Петерфі, сухий окостуватий блондин, був родом із Трансільванії. Він почав доповідати з такою підлесливістю, на яку здатні тільки хитрі й догідливі тран-сільванці. Суть справи полягала ось у чому. Кредитний банк орендував маленьку лісову ділянку, яку згодом передав якомусь Мачкаші. Той вирубав дерева, а садити молодняк, що було передбачено законом і угодою, не схотів.