Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

І просто розчинився в повітрі, не давши мені можливості хоч щось побажати йому наостанок.

От і поговорили.

Я знову повернулася обличчям до ставка, захотілося знову поринути у крижану воду. Ніби вона могла допомогти розібратися зі сверблячими думками.

Так стоп! Зараз треба розкласти все по поличках.

Я чарівниця. Така собі новина, але це краще за якусь фермерку. Тож зійде. Хоча й будуть проблеми.

Що ще? Я жінка, що теж тішить. Навряд чи я так легко себе почувала б у чоловічому тілі.

А ще в мене за спиною десь на галявині в лісі знаходяться дві особи, яких я бачу вперше у житті. До того ж, одна з них ціла принцеса… як у казках! Подумати тільки!

Другий — воїн та найманець.

І ці двоє вже певний час знають Феліцію. І це вже погано.

Якщо я хочу влитися в її життя і привласнити... А чи хочу? Поки не знаю, але хоч би як я грубила Яну, у глибині душі я була вдячна йому за другий шанс.

Але ось за те, що не просто врятував мене, а впхнув у якийсь світ магічного середньовіччя… Ні, я точно знайду, де його засудити. І останні пір'їни з його невидимих ​​крил обскублю. Знатиме, як приховувати від мене дрібний шрифт у договорах!

— Фел!

Так, Маринко, вдихни та видихни. Треба поводитися невимушено.

— Так?

Я обернулася і зустрілася поглядом із темноволосим найманцем. Як там Ян сказав, його звати? Рейдел? Хрін виговориш!

— Нам час у дорогу, — коротко повідомив він мене. — Якщо ти не відійшла від укусу, то можу позичити ще одну регенеративку.

— Ні, все гаразд, — нахабно збрехала я, встаючи з піску і обтрушуючи.

— Тоді пішли.

Чоловік надто різко розвернувся і попрямував назад до галявини. Я попленталася за ним, подумки відзначаючи, що з таким розмахом плечей йому сам начальник Яна в найманці йти велів.

І як давно Феліція знайома з ними? Які відносини між нею та цим найманцем? А як вони спілкуються із принцесою? Які тут взагалі закони?

Чорт, Ян! Наступного разу я вчеплюсь у тебе кліщами! Ти просто не відвертаєшся від моїх питань!

Злість додала мені швидкості. Я не одразу помітила, як обігнала Рейдела. Обігнала і вийшла на вузьку курну дорогу. Такі я зустрічала лише у далекому селі у дитинстві, коли їздила з Альоною до бабусі.

Але не це мене шокувало, а те, що біля дороги на нас чекала та сама світловолоса дівчина. І три величезні…

— Поїхали, — скомандував найманець, обійшовши мене. А я залишилася стояти як укопана, з жахом дивлячись перед собою.

Кінь? Справжній кінь? Як у фільмах? Та ви що, знущаєтесь?!