Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

— Я говоритиму лише у присутності свого адвоката.

— І хто ж твій адвокат? — ласкаво поцікавилася я, стискаючи та розтискаючи кулаки.

— Конфіденційна інформація, — гидким голосом простяг рудий, чекаючи, коли я вже нарешті здамся.

— Тоді я подам на тебе до суду, — склала я руки на грудях. — Замість якихось там таємних благ ти загнав мене в чуже тіло, аби врятувати свою дупу.

— Та ну на тебе! — обурився він, клацнувши пальцями. Поруч з анЯном прямо з повітря з'явився сувій і відразу розкрутився, показуючи списане нутро. — Загалом я виконав твоє бажання. Ти хотіла жити. Ось тут все написано чорним по білому.

Ошалети, знову щось прямо з повітря з'явилося! До такого взагалі можна звикнути?

— Угу, — буркнула я, не маючи змоги відвести погляд від сувоя, — тільки я нічого не підписувала. Отже, твій документ недійсний. І взагалі, у мене є скарга споживача послуг, янгол.

— Це не послуги! — пирхнув рудий. — Це жертовний бонус. Словом, скаржитися ти просто не маєш права.

— Угу, але тільки доки не знаю, кому саме пред'являти претензії, — погодилася я, а потім повернулася до берега і сіла спиною до рудого.

У дупу його! Вибiсив!

— Гей, ну я ж справді нас обох рятував, — ображено протягнув він, повільно наближаючись по скрипучому піску. Потупцював поруч, тихо пихкаючи, а потім сів поруч і простягнув мені руку. — Давай миритися, нам тепер доведеться співпрацювати міцніше. Все ж таки саме через мене твоя душа не просто переродилася, а загриміла в інший світ.

— І що ти можеш мені з цього приводу розповісти? — Запитала я, навіть не повертаючись. Тільки поглядом по чоловічій руці мазнула і вдала, що не помітила його жесту.

Стало трохи соромно. Все ж таки я справді жива і могла б сказати за це хоча б одне «дякую», а не лише обурюватися. Але, з іншого боку, такого повороту я точно не очікувала.

— Ти тепер Феліція Мев, — занудним тоном, наче папірець, рудий почав зачитувати подробиці нового життя. — Чарівниця. Учениця одного із столичних магів – Джеуса ​​Великого. Після закінчення навчання ти найнялася в гільдію шукачів пригод.

— Кого шукачів? — насупилась я, так і не обернувшись.

— Гільдію найманців, — знову надто спокійно відповів рудий, начебто до цього не приховував інформації. А потім навіть до пояснень зійшов: — Це місце, куди може прийти будь-який умілець і взяти замовлення чи завдання, видане іншою людиною. Якщо хтось справляється із завданням, то отримує зазначені в замовленні гроші.

Та-а-ак, картинка починає вимальовуватися.

— Тобто Феліція загинула на одному із завдань? — уточнила я, все ж таки повернувшись до янгола з новим питанням.

Тьху! Янгол! Як насправді це звучить жахливо. І зовсім не підходить.

Буде просто Яном. Ян. Начебто непогано звучить.

— Правильно, — підтвердив мій здогад оповідач. — Не знаю, що тут сталося з Феліцією. Ви водночас вирішили свої долі розгорнути. А доглядав я тоді за тобою. Тому й устиг висмикнути душу.

— Спасибі, — несміливо озвалася я.

А рудий відмахнувся, ніби то були якісь дрібниці.

— Загалом, ти зараз на недоробленому завданні. Феліція супроводжує принцесу однієї збіднілої країни, яка потрапила в складну ситуацію. Завдання непросте. Понад те, державної важливості. Якщо не впораєшся, одного королька скинуть із трону та позбавлять голови. А він не така вже й погана людина, просто дурна.

Я спробувала уявити все те, про що говорив рудий, але голова пішла кругом. Якщо думати, що це просто історія, то нічого незвичайного.

Але мені не казку розповідали на ніч. І ось це вже змушувало напружитися.

— Принцесу звуть Ісіс Вортуонська. Вона має дістатися свого нареченого найближчим часом, — оповідач не помітив мого стану, щедро ділячись інформацією. — Після укладення їхнього шлюбу той король — її батько — буде врятований. Як і його царство. Борги виплачені, армія та запаси їжі поповнені. Словом, жодних бунтів, жодної війни. Тільки щастя та процвітання. От і все.

— Усе? — з сумнівом простягла я, скидаючи брову. — А що за мужик із мечем на додачу йде?

— А! То це другий найманець, — відмахнувся янгол. — Рейдел Веллен. Начебто непоганий воїн. Він також супроводжує принцесу…

— Принцеса їде на своє весілля в компанії чарівниці та воїна? — Нарешті усвідомила я. — Серйозно?

— А що тебе бентежить? — здивувався рудий.

— Ну, це, як мінімум, небезпечно, — спробувала я донести йому свої думки і розвела руками. — Ні тобі армії, ні адекватного супроводу.

— Її таємно відправили, — повторив він. — Ніхто не повинен знати, хто вона насправді така. Навколо стільки ворогів її батька, що ви повинні доставити її без шуму та проблем.

— Я ...

— Ой! — рудий завмер і злякано глянув угору. — Мені треба бігти!

— В сенсі?!

— Якщо не хочеш, щоб мене відсторонили і позбавили наших милих дружніх розмов, то я пішов. Потім поперемиваємо всім кісточки. Удачі, Феліція.