Читати книгу - "Доторкнись, Анастасія Бойд"

- Бачиш, як я вгадав, мадемуазель Лоран? - усміхнувся Ніколя, і знову повернувся до моєї пульсуючої плоті. 

Я відкинула голову назад, і прикусила губу, щоб не застогнати. Не дотягнувши мене до піку, він почав прокладати доріжку із поцілунків догори, і коли дістався грудей, то відсунув бюстгальтер, і розцілував ще й там. 

- Ти ж не обдурила мене? Ти справді вже була... З кимось? - хрипко прошепотів Ніколя, не припиняючи поцілунків.

От біса... Я нічого не відповіла, а продовжила звиватися, притягаючи Ніколя ближче до себе. Йому не треба знати, що я цнотлива. Чоловіки, здається, навіть нічого не відчувають у таких випадках, і все це лише надумані переоцінені забобони. Ніколя навіть не зрозуміє, що був першим. От тільки чому він вже не вперше питає мене про це, ніби боїться? 

Після моїх рішучих дій у відповідь, йому зовсім зірвало дах. Шляху назад не було, і чомусь не хотілося його шукати. Не знаю, що змінилося від учора, але страх зник. Звикла? Скучила? Або просто захотіла довести, що я можу бути кращою за сестру, можу стати її ідеальною заміною, яка виявиться навіть переважною?.. І здається, Ніколя теж подумав, що я можу стати такою, а отже і йому я зможу довести свою перевагу над іншими. Хіба таким має бути перший раз? Усім на зло та всупереч? Я шкодуватиму. Дуже довго та сильно.

Ніколя пестив мене так, що я покусала губи, стримуючи якісь звуки. Такий рівень розкутості мені поки що недоступний. Все було ідеально, поки не почалося головне, і всі мої страхи одразу ж повернулися, примножившись. Ніколя цьомнув мене в губи, потім подивився, ніби чекав, що я попрошу його зупинитися, але я промовчала. І він не зупинився. Обережно вмостився у мене між ніг, повільно почав входити, і здавалося, що тепер Віан соромився дивитися мені у вічі. Вважав, що робить щось ганебне зі мною? Коли його член трохи просунувся, я відчула біль. Про це я не подумала. Спробувала стерпіти, не демонструючи дискомфорт, але Ніколя наважився подивитися на мене, все помітив, і мабуть, зрозумів.

- Наті... - Ніколя завмер, уп'явшись на мене важким поглядом. Мені стало незручно, бо я ніколи не могла довести до кінця свої починання, не зганьбившись. І ось знову... Ніколя зараз мене просто вижене за двері, і забуде, наче страшний навіжений сон, що витратив його час марно.

- Все добре, - миттєво відповіла я, і обняла його міцніше, притягуючи до себе, хоча між ніг, як і раніше, саднило. Скоро мине. Мабуть...

- Що відбувається? - суворо запитав він, і спробував звільнитися, але я не дозволила, знову вп'явшись у його губи.

 Віан остаточно попрощався з розумом, продовживши йти за моїми примхами, але тепер ніби втратив свою впевненість, і діяв більш скуто. Рухи були повільними. Обійми турботливими. Поцілунки обережними. Скрізь біль і незручність, пробивалися приємні відчуття, скоріше, не фізичні, а більше моральні. Відчуття щастя від того, що я кохаюся з Ніколя, про якого навіть мріяти не думала. Дихання Віана почастішало, і стало важчим. Рухи стегнами стали ритмічніше, ніби спрага до власного задоволення перемогла над його турботою про мене. Біль посилився. Я продовжувала терпіти, але не довго, бо Ніколя знову сповільнився, і потім зупинився. Він втомлено подивився, нависаючи зверху і не виходячи з мене, і, мабуть, не міг збагнути, навіщо я це зробила. Навіщо він це зробив. 

Задоволення сумнівне, але все ж таки, це відбулося. Може, вдруге буде краще? Але навряд чи це станеться з Ніколя, бо вже минуло хвилин десять після закінчення цього незручного акту, а він все сидів мовчки на краю ліжка, поки я куталася в простирадло, не наважуючись заговорити першою. Невже це все так важливо? Чому він сам не свій?

З кожною хвилиною мені ставало все страшніше. Віан зараз насварить, принизить, або просто образить мене?

- Це... Це більше не повториться, - нарешті, пролунало посеред тиші. Серце боляче стиснулося. - Чому ти не попередила мене про те, що ти ще дівчинка? - Ніколя був такий пригнічений, ніби я не добровільно тут опинилася.

Можливо, він відчував муки совісті, але я бачила лише розчарування. Я не вразила Віана. Можливо, коли він запитував про те, чи була я вже з кимось, то хотів лише переконатися в моїй досвідченості.

- Все гаразд, - цинічно відповіла я, піднялася з ліжка і почала одягатися. Настав час йти, поки мене не вигнали. – Сподіваюся, вам полегшало, після того, як моя сестра вас відкинула? Хоч трохи відволіклися?

- Наталі... Про що ти зараз думаєш? - простягнув Віан, і розтер обличчя долонями. Навіщо такі муки? Хіба йому треба турбуватися про чиюсь честь і гідність? - Почуваюся чудовиськом. Ми більше ніколи не зустрінемося, якщо ти тепер не захочеш мене бачити, - Ніколя нарешті підняв на мене обличчя, очікуючи відповідь.

Я розправляла сукню, намагаючись виглядати невимушено, але всередині було боляче і прикро від такої реакції. Будь-який чоловік був би щасливим виявитися першим. Що не так із цим Віаном? Тепер у його погляді немає навіть найменшого інтересу та захоплення.

- Авжеж, так буде краще, - посміхнулася я, глянувши на його стурбоване обличчя. Може, це не розчарування, а справді сором? - Я не хочу щоразу спостерігати, як ви гидливо відскакуєте від мене.

- Наталі, що ти несеш? Яка гидливість? - Ніколя підскочив, і став біля мене, несміливо взявши за руку, ніби перед цим він не переспав зі мною, а побив, і тепер не наважувався торкнутися через почуття провини. - Невже ти не зрозуміла, що сталося? Я наче хтива тварина, без жодних сентиментів лишив тебе цноти. Як мені ще почуватися? Я не хотів бути зовсім сволотою відносно тебе. Або для тебе незайманість зовсім нічого не означала?

- Досить, - я відсахнулася від Ніколя, і він прибрав свою руку. - Не морочте мені голову. Вам просто було нудно через мою недосвідченість. Не треба прикриватися глибокою мораллю.

- Я не вірю, що ти така цинічна. Хіба, перший раз не повинен відбуватися якось миліше, з тим, кого кохаєш, і з надією на те, що це переросте на щось більше? - які наївні думки для тридцятирічного чоловіка, який віддає перевагу вільним зв'язкам.