Читати книгу - "Доторкнись, Анастасія Бойд"

Більш відверта версія сцени першого разу між Наталі і Ніколя 

Моє довгоочікуване повноліття, обернулося неймовірними змінами і закінченням дитинства, що затрималося в житті. Але справа була не в цифрах. Він прийшов, і я подорослішала. Я бачила його раніше. Ніколя Віан жив зі своїми батьками поверхом нижче, і наші мами тісно спілкувалися, але десять років тому, коли мені було лише вісім років, він поїхав навчатися до столиці. І ось тільки тепер повернувся. Дорослий, розумний, поблажливий, спокійний та саркастичний. Перспективний лікар. Привабливий чоловік. Чи могла я подумати, що одного разу подивлюся на нього не як на дорослого сусіда, а як на людину, з якою мені приємно і тепло бути поруч? Ніколи. Але все було так складно. Я досі не могла зрозуміти, чи подобаюся йому, або він просто хоче помститися моїй старшій сестрі через відмову, спокусивши мене. Але ми спілкувалися. Дуже тісно і часто. Ось і тепер, я залишилася в квартирі Ніколя, коли його навіть не було вдома. Цієї ночі, він чергує в лікарні. Як назвати ці стосунки? Я не знаю. Але відчувалося, що наступний ранок змінить наші життя, бо я була налаштована рішуче. 

Я заснула вночі в одязі на застеленому ліжку, з книгою в руках, і прокинулася вже вранці від дзвону ключів та скрипу дверей.

- Наті? Це справді ти? Несподівано, - ошелешений Ніколя увійшов до кімнати, і повільно поплентався до ліжка. Я зрозуміла, що рада його бачити. Нарешті, він повернувся з роботи, бо було дуже незручно знаходитися у нього вдома на самоті.

- Чому несподівано? - потягуючись, простягла я, і спробувала підбадьоритися. - Ви ж самі запропонували...

- Так, але ти справді погодилася? Це що таке? - насміхнувся Ніколя, дивлячись на мене сонними втомленими очима. Мабуть, зміна була тяжкою. - Мадемуазель Лоран втрачає стійкість.

- Я вирішила влаштувати собі вихідний від сім'ї, - я сіла зручніше і обхопила себе за ноги, притиснувши коліна до грудей. Похмуро опустила погляд. - Вибачте, якщо повелася занадто нахабно, але я лише трохи поснідала у вас, а так навіть майже нікуди не виходила з кімнати. Нічого не чіпала. Майже. Намагалася бути обережною.

- Наті, що за нісенітниця? - Віан так насупився, що мені стало ніяково. Даремно я залишилася тут. - Тільки снідала? Може, ти зараз не спала, а просто була непритомна? Збожеволіти, яка ж ти все-таки маленька. Хочеш їсти?

Я спостерігала, як Віан повчає мене, засудливо хитаючи головою, і мимоволі посміхнулася. Він дбайливий чи просто обурений, як хороший лікар? Не думаю, що ця турбота навмисна, але... Може, відволікти Ніколя від страждань за моєю старшою сестрою Вів'єн? Якщо, він дійсно переймається цим... Вона точно ніколи не оцінить його хороші якості, та й він все одно хоче її лише для запису у щоденнику. Віан просто зациклений, навряд чи справді закоханий.

- Не смійся, інакше поставлю тобі живильну клізму, - посміхнувся Ніколя, поблажливо дивлячись на мене. Низ мого живота трохи сіпнувся від його пильного погляду. Не хочу, щоб цей ранок закінчився лише розмовами. Хочу поцілунків.

- Не треба, - тихо заперечила я, і посунулася ближче до Ніколя, сором'язливо відводячи погляд від його обличчя.

- Що відбувається? - розгублено посміхнувся Віан, але все ж таки подався назустріч, і простягнув долоню до мого обличчя, ласкаво погладивши щоку. – Давно не тремтіла, наче пральна машина?

- Я не тремтітиму. Обіцяю, - прошепотіла я, обвила його шию, і замружившись, поцілувала, ледь торкнувшись губами.

Віан тихо застогнав від несподіванки. Або від насолоди. Не знаю, що саме відбувалося з Ніколя, і наскільки він був щирим у своїх проявах, але я тремтіла, як ніколи в житті. Не істерично тремтіла, а саме вібрувала, наче кішка, що заграває і треться об ноги.

Руки Ніколя були такими ніжними, але наполегливими й спритними, коли він вкладав мене в горизонтальне положення. Розстебнув гудзики на моїй сукні, і розкрив, наче завісу. Я була перед ним майже гола. Долоні Віана опустилися на мої груди, і стиснули їх, скрізь бюстгальтер. Поповзли нижче. Пройшлися по животу, викликавши мурашки, і зупинилися на стегнах. Я відчувала неймовірне хвилювання, але й цікавість. Раптом мені сподобається? Дівчатка часто казали про те, як це класно. Гидко, що я уподібнювалася їм, аргументуючи свої дії.

Ніколя провів пальцем під резинкою трусиків, обходячи чутливі місця, але мені хотілося направити його руку саме туди. Стягнувши з себе сорочку, він нахилився наді мною, цілуючи живіт, і спускаючись нижче. Набагато нижче. Його губи ніжно, ледве відчутно, торкнулися мене між ніг, потім трохи присмоктали, і я відчула щось неймовірне. Сором, цікавість, бажання, ніяковість... Все одночасно. Я примружилася, щоб не зіткнутися поглядом з Ніколя, повільно розвела ноги ширше, і відчула, як він відсунув мою білизну, і провів язиком зверху вниз. Без тканини, все було зовсім інакше. Я важко дихала, не наважуючись подивитися на свого спокусника, але він змусив мене це зробити.

- Наталі, я не зможу зупинитися... Ще трохи, і не зможу, - тяжко вимовляв Ніколя, цілуючи там після кожного слова. Здається, я також не зможу зупинитися. Я хочу, щоб він продовжував. - Ти впевнена?

- Цілуйте мене... Усюди, де захочете...

Безсоромна дівка. Що ж я верзу?

- Не змушуй мене ніяковіти, лялечко, - простягнув Віан.

Ніколя зняв мої трусики, і почав цілувати пристрасніше, наполегливіше, що мені навіть хотілося його зупинити. Загадто сильні відчуття. Все стискається і мліє. Я привстала на лікті, та звільнилася від рукавів сукні. Чи треба знімати ліф? Або дозволити все робити Віану? 

- Якщо хочеш, можеш сказати, як тобі подобається. І я все зроблю, - Ніколя припинив свою гру язиком, і потерся щетиною об внутрішню поверхню мого стегна.

- Саме так мені подобається, так добре, - майже впевнено відповіла я, бігаючи поглядом навколо Віана. Я була не здатна побачити цього чоловіка у себе між ніг. Як це можливо?