Читати книгу - "Маленька, Драч Марія"

Габріель

Я увімкнув музику на всю потужність та втопив педаль газу в підлогу. Автівка їхала на шаленій швидкості. Перед очима начебто навмисно провокуючи мене, стояв образ постійно зляканої маленької. Чому вона така? Кожен рух змушує її труситися, через що відразу хочеться обійняти дівчинку та захистити. О! Доброго ранку! Це звідки в мені з’явилися лицарські нахили? Робити мені більше нічого, чи що? На завтрашній день в мене заплановано дуже багато справ, а я замість того, щоб концентрувати увагу на роботі, немов одержимий думаю про маленьку.

Зупиняюся на світлофорі та стукаю пальцями по керму під такт музиці. Дощ за вікном йде просто якийсь неймовірний, немов небеса розгнівались на когось. Гадаю, що на мене. «Двірники» постійно працюють, але скло машини все одно заливає. А мала, мабуть, все ще стоїть біля під’їзду та чекає, коли хтось нарешті відкриє ті кляті двері. Така вперта! Навіть злість охоплює. Я розумію, що нічого не зробив аби заслужити довіру, але дідько! Відмовитися від допомоги… Захворіє, а таткові її наплювати. Піде знову нап’ється і нічого турбувати його не буде. Козел!

Була б у мене дочка, я ніколи в житті так принизливо, так мерзенно з нею не вчинив. А якщо цей покидьок знову подібну аферу захоче влаштувати? Тільки тоді Поліна навряд чи потрапить до рук чоловіка, який не скористається можливістю оволодіти молодим тілом. Таке припущення змушує мене дивно себе відчувати. Та нащо мені все це здалося?! Жіночою увагою я ніколи не був ображений, тому немає сенсу продовжувати думати про малу. Хто вона мені така, врешті-решт?

На світлофорі спалахує зелений, авто продовжує рух. Скоса дивлюся на коробку з чобітками, що лежить поруч на пасажирському кріслі. Чому ці туфлі Поліні не сподобалися? Так, вони не зовсім сезонні, це факт. Але в цілому… Дуже симпатичні, ніжні але в той же час відчувається певна сила, колір теж гарний. Упевнений на її ніжках це взуття виглядало б ідеально. Скільки ж можна?! Ніколи! Ніколи я так багато, так довго не думав про жінок, тим паче, коли зустрічався з ними вперше та востаннє. Але вуста ще пам’ятають смак малої. Упевнений на всі сто відсотків, що раніше вона ще не з ким не цілувалася. Розуміння того, що я був першим сильно збуджує та тішить моє самолюбство. Можливо, я лише наситився досвідченими жінками та шукаю чогось екзотичного? Не знаю. Що такого особливого є в цій дівчинці? Чому я чолов’яга, якому через декілька років вже виповниться сорок, тяжіє до молодесенької дівчини? Мене вже давно не приваблюють такі дівчата, як раптом…

Сам не помітив, як рушив у зворотному напрямку та попрямував до будинку Поліни. Побачу її, проти волі посаджу в салон, взую ці кляті туфлі та доки не відчинять двері, нікуди не відпущу. Стане брикатися я миттю знайду методи, щоб приборкати.

В’їжджаю у вже знайомий двір та с подивом не знаходжу Поліни. Роздивляюсь по боках, але її ніде нема. Мабуть, все ж таки хтось двері нарешті відчинив. Що ж, це на краще. Кидаю коробку на задні сидіння, щоб вона була подалі від моїх очей та дістаю з кишені піджаку телефон. Мені терміново потрібно зняти напругу, інакше ця маленька світловолоса відьма навіть уві сні мене дістане. Знаходжу номер своєї знайомої, яка завжди не проти провести зі мною ніч.

- Привіт, - чую її звабливий голосок у трубці.

- Ти вдома?

- Де ще мені бути? – сміється.

- Відмінно. Готуйся, я незабаром до тебе приїду, - завершую розмову та заводжу двигун. Сподіваюсь, що моє сьогоднішнє надмірне збудження завтра вже зникне й я навіки забуду про цю прикру ситуацію, але ті невинні блакитні очі забути вже важко. Неможливо.

***

Поліна

Я змогла подрімати тільки декілька годин, бо вже задзвенів годинник сповіщаючи мне про сьому ранку. Потрібно вже збиратися на роботу. Коли я вчора ввечері потрапила до квартири, мною раптово оволоділо таке дивне відчуття самотності та смутку. Тато вже хропів у своїй кімнаті з увімкненим телевізором та на-пів порожньою пляшкою спиртного. Я подивилася на цю людину та вперше відчула сильну хвилю відрази до неї. Зараз, у цю саму хвилину, мене вже могли ґвалтувати, а він… Він лише напився та ліг спати, немов нічого особливого та страшного не трапилося. Хотілося сподіватися, що батько хоча б на секундочку, але все ж таки згадав про мене. Навряд чи… Йому завжди не вистачало часу на мене.

Вимкнувши телевізор, я віднесла пляшку до кухні та вилила напій у раковину. Перевдягнулася, заперлась у свої кімнаті та ще дуже довго просто сиділа на ліжку, притягнувши коліна до грудей. Тілом оволоділо тремтіння, а в голові мимо волі кружляли картинки сьогоднішнього дня. Я була вдячна Габріелеві за те, що він зі мною не зробив нічого поганого. Але те, як вчинив батько… Цього я ніколи не зможу забути та вибачити, навіть якщо дуже захочу, все одно вже не вийде.

Майже всю ніч я провела в роздумах, постійно повертаючись думками до Габріеля. Не розумію чому, але моя пам'ять відроджувала образ цього чоловіка, особливо його чорні пронизливі очі. Стало ніяково, коли я згадала про наш поцілунок. Я ніколи ні з ким не цілувалася, навіть не зустрічалася. Мені подобалися хлопці, але вони взаємністю не відповідали.

Навіть коли я примусила себе трішки подрімати, мене все одно переслідував Габріель. Ми цілувалися, пестили одне одного. Усе здавалося таким реальним. Нічого подібного я не відчувала навіть тоді, коли мені дуже-дуже подобався мій однокласник. Я декілька років була закохана в нього, не сподіваючись на відповідь, але в моїх снах цей хлопець ніколи не з’являвся. А тут… Я бачила цього чоловіка вперше та востаннє, але цього вистачило, щоб мій мозок вихопив постать Габріеля та витончено ввів у сновидіння.

Дзвінок годинника перетворився для мене на молоток, що декілька разів сильно бацнув по голові. Я піднялась з ліжка, намагаючись позбутися нахабних думок, що стосуються ледве знайомого мені чоловіка. Все в минулому… Все залишилося у вчорашньому дні. Тряхнувши головою, я закуталась у свій халат та пішла до ванної кімнати. Сьогодні новий день, тому потрібно сконцентруватися на ньому, а не на людині, з якою мене, на щастя, нічого не зв’язує.