Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

Слідом за поразкою на суші наприкінці травня відбулася Цусімська морська битва, в якій повністю було знищено російський Балтійський флот, що вирушив із Лібау[3] в жовтні 1904 року. На початку червня цар схвалив пропозицію президента США Теодора Рузвельта щодо посередництва. І справді, пора було починати домовлятися про мир, адже заворушення в Росії ось-ось могли перерости в справжнісіньку революцію.

У Росії побоювалися, що врегулювання стосунків із Японією буде непростим. Однак за умовами Портсмутського миру, підписаного 5 вересня 1905 року, Росія відбулася малим. Єдиним територіальним здобутком Японії стала південна частина острова Сахалін. Росія відмовилася від прав на Порт-Артур і від концесії на Південно-Маньчжурську залізницю. Концесію на Китайсько-Східну залізницю Росія зберегла. За Японією було визнано протекторат над Кореєю. Обійшлося без жодних репарацій.

Рівновагу на Далекому Сході було відновлено на найближчі 30 років. Стабілізаційним чинником виступали тоді, як і сьогодні, США, вплив яких на укладання миру був вирішальним. Керівник російської перемовної делегації, колишній міністр фінансів Вітте, дуже вправно обстоював інтереси своєї країни.

На війну я пішов добровольцем, у складі полку не був, і в листопаді 1905 року, коли потреба в штабних офіцерах поменшала, мене відрядили назад до Петербурга. Я поїхав разом із трьома молодшими офіцерами, які вирушали у відпустку. За тридцять діб перетнувши хаотичний Сибір, ми прибули до столиці наприкінці грудня.

У дорозі легко було зауважити, що дисципліна в армії занепадає: «свобода» ширилася в масах, і солдати робили, що хотіли. Революція дійшла Сибірською залізницею й до Далекого Сходу. Станції та депо опинилися в руках бунтівних солдатів. Панувало гасло «Свобода!». Коменданти станцій не могли нічим зарадити, а тих, хто намагався впровадити порядок, солдати розстрілювали. Коли на станцію причмихував потяг, невідомо було, чи пустять його далі, — в нього могли, наприклад, украсти локомотива й причепити до якогось військового ешелону. Всі хотіли дістатися додому якомога швидше. Будівлі вокзалів було понівечено, а привокзальні ресторани порозбивано, тож їх персонал розбігся, і вони стояли зачинені. Якби на найбільших станціях пречудові бабці-сибірячки не виставляли на продаж печених курей і рябчиків, зварених натвердо яєць і свіжого масла, сиру, молока, величезних білих пшеничних хлібин і чорних буханців — усієї цієї справжньої сибірської рясноти, — мені б загрожувала голодна смерть.

На самому войовищі панував трохи ліпший лад, бо ще не було «військових рад», створених 12 років по тому. Однак і там ніхто не мав певності, коли саме воякам набридне будь-що бодай трохи схоже на дисципліну.

Коли я повернувся до Петербурга, атмосфера там досі була насичена неспокоєм і розбратом. Виданий царем 30 жовтня 1905 року маніфест, який дістав назву «маніфест свобод» і містив обіцянки розширити громадянські права та впровадити ліберальну конституцію, не зміг завадити революційному валові пронестися по всій державі. Тепер принаймні було відновлено порядок і врятовано монархію: в Петербурзі й Москві це зробили гвардійські полки, які не брали участі у війні, а на решті території країни — кіннотні частини. Останнє твердження, можливо, скидається на жарт, однак його просто пояснити: в кавалериста багато часу йшло на піклування про коня, і це не давало йому брати активну участь у політиці та влаштовувати змови.

Лише після революції 1917 року стало відомо, що за день до оголошення «маніфесту свобод» імператор уже було зрікся корони на користь брата, цесаревича Михайла, але в останній момент передумав. Цікаво, як би вплинуло на подальший розвиток подій таке вивільнення з-під непосильного тягаря. Дванадцять років по тому Микола ІІ таки остаточно зрікся престолу, однак було вже запізно.

Російсько-японська війна була першою з п’яти моїх воєн. Я пішов на неї, щоб випробувати себе в школі війни, і це бажання певною мірою реалізувалося. Хто хотів навчитися з побаченого й почутого, той міг там збагнути, як не варто діяти, — чи то в царині дипломатії й готовості до війни в передвоєнні роки, чи то стратегії й тактики самої війни. А найважливіше — Маньчжурська кампанія виразніше, ніж будь-який попередній міжнародний воєнний конфлікт, засвідчила, що війна стала справою не лише армій, а всієї нації. У цьому сенсі японці продемонстрували цілому світові дивовижний приклад згуртованості й жертовності.

Поразка Росії й зумовлені нею внутрішні судоми, що похитнули підвалини імператорської влади, мали вирішальний вплив на світову політику. Один із найголовніших наслідків — те, що дев’ять років по тому очільники Німеччини недооцінили східного сусіда й зайшли у війну на два фронти.

Зароблений на війні важкий ревматизм забезпечив мені тривалу відпустку, і я, на свою втіху, дістав нагоду знову побувати на батьківщині. У Фінляндії теж змінилися порядки. Російська революція дала нашому краю перепочинок у боротьбі з державним гнітом, який наприкінці ХІХ — на початку XX століття оприявнився протизаконним рекрутуванням, зросійщенням установ та іншими утисками; не забуваймо і про ліквідацію фінляндського війська. Імператор і Великий князь, опинившись у скрутному становищі, скасував частину ненависних русифікаторських заходів, і фінляндське суспільство змогло здійснити конче потрібні реформи, що їх дотепер гальмувала російська влада. Найважливішою з них була реформа інституту народного представництва: становий сейм, спадок шведської доби, скасований у самій Швеції ще 1866 року, замінився на демократичне народне представництво, засноване на загальному і рівноправному виборчому праві.

Я був найстаршим у баронській лінії свого роду, а тому взяв участь у засіданнях рицарської та дворянської палати скликаного 1906 року останнього сейму, на якому було вирішено питання реформи представницької системи. Сенат запропонував надати право голосу всім громадянам, яким до 1 січня року виборів минуло 24 роки, — і чоловікам, і жінкам. Розгляд справи посувався повільно радше через непрактичні методи роботи, ніж через розбіжності в поглядах. Перед нами постало питання, як об’єднати всі верстви населення краю для захисту автономії та успадкованого з діда-прадіда західного правопорядку, і стани виявили велику готовність попри серйозні сумніви щодо мети — надзвичайно демократичної однопалатності. Вони були ладні відмовитися від своїх привілеїв і одностайно схвалили пропозицію.

Чи дозрів фінляндський народ до такої радикальної зміни? Першу відповідь ми отримали через одинадцять років: ні.

2. Кінна поїздка Азією

Російський Генеральний штаб пропонує експедицію до Азії; політичне тло цієї ініціативи. — Дорожні приготування. — Волгою та Каспійським морем до Ташкента й Самарканда. — У прикордонному місті Ош. — Через гори до провінції