Читати книгу - "Книги Якова, Ольга Токарчук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Bienvenu, bienvenu[17], — повторює він дещо розсіяно, поки служниці разом із Дружбацькою ведуть каштелянову нагору, де господар віддав кузині найкращі покої. Потім, бурмочучи щось під ніс, посилає по рогатинського лікаря Рубіна. — Quelque chose de féminin, quelque chose de féminin[18].
Він не надто радий, а точніше кажучи, зовсім не радий цим раптовим відвідинам. Власне збирався їхати до одного місця, де регулярно грає в карти. Сама думка про гру приємно піднімає йому тиск, наче у крові грає якийсь шляхетний напій. А проте скільки нервів йому коштує ця шкідлива звичка! Тішить себе хіба тим, що й значніші, заможніші та поважаніші за нього люди теж не гребують азартом. Останнім часом він грає з єпископом Солтиком — звідти й ця добротна одіж. Він уже от-от мав вирушати, бричка стояла запряжена. І ось — нá тобі. Виграш дістанеться комусь іншому. Він глибоко вдихає і потирає руки, ніби підбадьорюючи себе: що ж, пограє іншим разом.
Хвору цілий вечір мучить гарячка, Дружбацькій здається, що вона марить. Разом із Аґнєшкою, дамою до товариства, вони кладуть їй на чоло холодні компреси, а потім терміново викликаний лікар прописує трави: тепер їхній запах — здається, це аніс і солодка — витає над ліжком заспокійливою хмаринкою і заколисує недужу. Лікар радить класти їй холодні компреси на живіт і чоло. Цілий дім заспокоюється, свічки пригасають.
Уже не вперше і, певно, не востаннє жіночі справи так докучають каштеляновій. Важко когось у цьому винити — мабуть, то все через виховання панянок у маєтках, у задусі та без фізичних навантажень. Дівчата сидять, схилені над п’яльцями, і вишивають єпитрахилі. Їжа — важка, м’ясна. М’язи слабкі. Коссаковська до того ж любить подорожувати, цілі дні проводить у кареті, серед безугавного шуму й тряски. Нерви, вічні інтриги, політика. Бо хто ж така Катажина, як не посланниця Клеменса Браніцького? Вона відстоює саме його інтереси. І їй це вдається, бо в неї, кажуть, чоловіча душа. На її думку зважають. Але Дружбацька цієї чоловічості не бачить. Просто собі жінка, яка любить керувати. Висока, впевнена в собі, гучноголоса. А ще кажуть, що чоловік Коссаковської, непоказний коротун, є імпотентом. Коли до неї залицявся, то, певно, зіп’явся на мішок з грішми, щоб дорівнятися зростом.
Та навіть якщо їй не судилося мати дітей, вона аж ніяк не виглядає нещасливою. Пліткують, що вона під час сварок із чоловіком хапає його за пояс і ставить на камін, звідки він боїться злізти, от і стоїть там, змушений вислухати її до кінця. Спитаєте: чому така ставна жінка вибрала собі цього курдупеля? Мабуть, щоб зміцнити позиції родини, а це вже політика.
Вони удвох роздягали хвору, і з кожною наступною одежиною світові являлася вже не каштелянова Коссаковська, а істота на ім’я Катажина, а згодом вже й Кася, яка, стогнучи й плачучи, опадала на руки від слабкості. Лікар звелів класти їй між ноги компреси з чистого полотна і давати хворій багато пити, навіть змушувати її пити, зокрема відвар якоїсь кори. Якою ж худенькою здалася та жінка Дружбацькій, а худенькою — отже, й молоденькою, хоч їй уже коло тридцяти.
Коли хвора заснула, вони з Аґнєшкою зайнялися закривавленою одежею, великими плямами крові — почали від білизни та нижніх спідниць і закінчили синім плащем. Скільки ж тих кривавих плям набачишся за життя, — гадала собі Дружбацька.
Сукня в каштелянової гарна: щільний атлас, кремове тло, а на ньому — ріденькі червоні квіточки, дзвіночки з двома зеленими листками обабіч пелюсток. Візерунок радісний і легкий, пасує до ледь смаглявої шкіри власниці, до її темного волосся. Тепер плями крові залили веселі квіточки лиховісною хвилею. Нерівні обриси поглинули й знищили регулярність і лад. Неначе злі сили виринули на поверхню з якихось глибин.
У маєтках існує спеціальна наука — як виводити з тканин плями крові. З давніх-давен цього вчать майбутніх дружин і матерів. Це була б найважливіша дисципліна в жіночому університеті, якби такий колись постав. Пологи, менструація, війна, міжусобиці, напади, погроми — про все це нагадує кров, що завжди готова виринути з-під шкіри. Що робити з тим внутрішнім, що насмілилося показатися, яким лугом його змивати, яким оцтом споліскувати? Може, змочувати серветку слізьми й обережно протирати? Чи пробувати слиною? Простирадла, постіль, білизну, спідниці, сорочки, фартушки, чепчики, хустки, мереживні манжети, жабо, сурдути й корсети. Килими, дошки підлоги, бандажі, простирадла, мундири.
Коли лікар пішов, обидві жінки — Дружбацька й Аґнєшка — заснули біля ліжка, чи то навколішки, чи навсидячки; одна підперла голову рукою, так що її слід залишатиметься на щоці цілий вечір, друга зіщулилася в кріслі, опустивши голову на груди; від її подиху тонке мереживо довкола декольте похитується, наче водорості в теплому морі.
Почесний кінець столу в старости Лабенцького
Будинок старости нагадує замок. Кам’яний, оброслий мохом, він стоїть на старих підвалинах. Через те тут вогко. З великого каштана на подвір’ї опадають уже лискучі плоди, а слідом за ними летить пожовкле листя. Здається, ніби двір укриває красивий помаранчево-золотий килим. З просторого холу двері ведуть до скупо вмебльованих, зате пофарбованих у яскраві кольори покоїв зі щедро оздобленими стінами й стелями. Дубовий паркет начищений до блиску. Тривають приготування до зими: в сінях стоять кошики з яблуками, які помандрують до зимових покоїв, щоб там пахнути й чекати Різдва. На подвір’ї — рейвах і рух, це селяни привезли дрова і складають їх у стоси. Жінки вносять кошики з горіхами, Дружбацька не може надивуватися їхнім розмірам. Вона розлускала один і насолоджується його соковитою м’якою серцевиною, вивчаючи язиком легку гіркуватість шкірки. З кухні долинає запах повидла, що там смажиться.
Внизу повз неї проходить лікар, щось буркає під ніс і піднімається сходами. Вона вже знає, що той «сатурнічний», як його назвав староста, єврей, який вивчав медицину в Італії, мовчазний і неприсутній духом, користується великою повагою Лабенцького — той так довго перебував у Франції, що позбувся там деяких упереджень.
Вже ополудні наступного дня Коссаковська випила трохи бульйону, після чого звеліла підкласти їй подушки й подати папір, перо та чорнило.
Катажина Коссаковська з Потоцьких, дружина кам’янецького каштеляна, власниця численних сіл і містечок, палаців і дворів, належить до хижаків. Ті, навіть коли потрапляють у пастку, у сильце мисливця, миттєво зализують рани і знову йдуть у бій. У Коссаковської є тваринний інстинкт, як у вовчиці. Нічого з нею не трапиться. Хай
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книги Якова, Ольга Токарчук», після закриття браузера.