Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дім, в якому… 📚 - Українською

Читати книгу - "Дім, в якому…"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дім, в якому…" автора Маріам Сергіївна Петросян. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 216
Перейти на сторінку:
Інакше не виходить.

Вони з Лордом знову перезирнулися.

— Я також так думаю, — сказав я.

Якийсь час ми мовчали. Кріль, вочевидь, обожнював саксофони. Із магнітофона за стійкою без перерви долинали їхні жалібні звиски. На протязі хилиталися китайські ліхтарики.

— То ось чому тобі знадобилася «Місячна дорога», — пробурмотів Табакі. — Тепер зрозуміло.

— Кури бери, — промовив Лорд співчутливо. — Чому ти не куриш? Табакі, віддай йому сигарети.

Шакал неуважно подав мені пачку. Пальці у нього були тонкі, наче павучі лапки, і жахливо брудні.

— Так, — сказав він мрійливо. — Або так, або перетак. Або ти дізнаєшся, якого кольору сльози у Стервожера, або ми всі побачимо, як ридає Лері.

— По-твоєму, Стервожер заплаче? — здивувався Лорд.

— Звісно. Ще й як! Уголос! Як Морж, котрий поїдає устриць.

— Тобто він мене з’їсть, — уточнив я.

— Жаліючи, — запевнив Табакі. — У нього в принципі ніжна і вразлива душа.

— Дякую, — сказав я. — Це дуже тішить.

Шакал не був глухим. Він почервонів, винувато шморгнувши носом.

— Ну, взагалі-то я так… Перебільшив я трохи… Люблю лякати людей. Він і справді непоганий хлопець. Тільки зовсім трішечки схибнутий.

— Ще раз дякую.

— А знаєш, можна запросити його до нашого столика! — осяяло зненацька Табакі. — А що? Непогана думка. Познайомитеся ближче, поспілкуєтеся… Йому сподобається.

Я стривожено роззирнувся. Стервожера в Кавнику не було. Я точно це знав, але в якийсь момент перелякався, що помилився, що він з’явився, поки я не дивився навсібіч, і зараз Шакал запросить його зі мною знайомитися.

— Ну чому ти так смикаєшся? — дорікнув мені Табакі. — Я ж сказав, він хоч куди. До нього відразу звикаєш. І взагалі — його тут немає. Я мав на увазі, покликати через Птахів, — він кивнув у бік сусіднього столика, де двійко кислолицих у жалобі грали в карти.

— Годі вже, Табакі, — втрутився Лорд. — Дай спокій Стервожерові. Наші шанси на новенького набагато вищі, ніж у третьої, так що раз уже тобі так припекло, клич Сліпого.

Табакі почухався, покрутився, схопив з таці булку і, гублячи шматочки та крихти, моментально її проковтнув.

— Чорт, — сказав він з повним ротом. — Я так хвилююся… — він підібрав усе, що впало, і заштовхав услід. — Страшенно хвилююся! Невідомо, як реагуватиме на все це Сліпий…

— Відомо, — перебив його Лорд. — Ніяк. Коли це він хоч на щось та реагував?

— Це так, — знехотя погодився Табакі. — Практично ніколи. Щоб ти розумів, — підморгнув він мені, — наш ватажок — довгих йому років ватагування — сліпий як кріт, і з реакціями у нього проблеми. Зазвичай він усе делегує Сфінксові. «Відреагуй, будь ласка, замість мене», — каже він. Так що бідолаха Сфінкс уже багато років реагує на все за двох. Може, через те й полисів. Адже це вкрай обтяжливо.

— То він не зав­жди був лисим? — здивувався Лорд.

Табакі кинув на нього нищівний погляд:

— Що значить «зав­жди»? Від народження? Може, він і народився лисим, але повір мені, на момент нашого знайомства Сфінкс був дуже навіть патлатий!

Лорд сказав, що не може собі цього уявити. Табакі відповів, що Лорд зав­жди мав проблеми з уявою.

Я нарешті закурив. Від чудасій Табакі кортіло розреготатися, але я боявся, що сміх прозвучить істерично, тому стримувався.

— Ага! — пригадалося нараз Табакі. — Ти ж похресник Сфінкса, я й забув! Бачиш, як усе пречудово складається! Раз ти його похресник, він відреагує на тебе, наче рідна мати. Що ще треба для щастя?

Я сумнівався, що для щастя мені потрібний лисий ябеда Сфінкс у ролі матері, й так про це і сказав.

— Даремно. Цілком даремно, — образився Табакі. — Зі Сфінкса виходить непогана мати. Повір.

— Так. Особливо для Чорного, — зобразив усмішку Лорд. — Онде він, до речі, йде. Можеш його покликати. Розкаже Куряці, яка ніжна зі Сфінкса матуся.

— Не пересмикуй, — обурився Шакал. — Я не сказав — для всіх і кожного. Певна річ, для Чорного Сфінкс є радше мачухою.

— Злою мачухою, — уточнив Лорд солодким голосом. — Із німецьких казок, після яких діти голосно кричать ночами.

Табакі прикинувся, що не розчув.

— Сюди, сюди, старий! — крикнув він, замахавши руками. — Осьдечки ми! Дивися сюди. Агов!.. Зовсім у нього недобре зробилося з зором, — поділився він із нами стурбовано і схопив останню булку. — Через штангу. Піднімання тягарів насправді не оздоровлює. А головне, — він проковтнув булку за два рази, — йому не можна переїдати. Так що краще, коли довкола буде якомога менше мучного. Правда, Чорний?

Чорний — похмурий бурмило з білястим йоржиком — підійшов зі стільцем, прихопивши його по дорозі, поставив стілець біля Лорда, сів і вперся в мене очима:

— Правда — що?

— Що тобі не можна переїдати. Ти й так важкий.

Чорний промовчав. Він і справді був важким, але, безумовно, не від переїдання. Мабуть, таким і народився. Потім він накачав собі м’язи всілякими тренажерами і зробився ще більш об’ємистим. Майка-безрукавка залишала відкритими його біцепси, котрі я шанобливо розглядав, поки він розглядав мене. Табакі сповістив, що мене переводять і, скоріше за все, до них, у четверту. «Якщо тільки не в третю, але в третю навряд, тому що, певна річ, коли є з чого вибирати, вибирають, де просторіше».

— Ну? — тільки і сказав на це Чорний. Руки його були, як пара окостів, голубі очі, здавалося, взагалі не кліпали.

Табакі засмутився:

— Що — ну? Я тобі першому сповіщаю сенсаційну новину!

— І що я повинен зробити?

— Здивуватися! Ти повинен принаймні трохи здивуватися!

— Я здивований.

Чорний встав, зачепивши головою китайський ліхтарик, і пересів за вільний столик через один від нас. Там він вийняв із кишені жилетки книжку в м’якій обкладинці та, короткозоро мружачись, втупився в неї.

— Прошу дуже! — обурився Табакі. — Хтось тут розводився про реакції Сліпого! Та порівняно з Чорним Сліпий — просто живчик!

Стосовно живчика він перебільшив. Я лежав колись-то в лазареті в одній палаті зі Сліпим. За три дні він не промовив жодного слова. Навіть майже не ворушився, так що я поступово почав сприймати його як деталь інтер’єру. Він був плюсклий і невисокий, в його джинси вліз би тринадцятирічний, два його зап’ястки були, як один мій. Поруч із ним я відчував себе міцним хлопцем. Тоді я ще не знав, хто це, і вирішив, що він просто зовсім затурканий. Зараз, дивлячись на Чорного, я подумав, що якщо хтось у четвертій і виглядає як ватажок, то це, звісно, він, а зовсім не Сліпий.

— Дивно все влаштовано, — сказав я. — Незрозуміло.

— Ага, і цей також вражений, — кивнув Табакі. — Звісно, дивно. Така довбня, як Чорний, ходить під Сліпим. Адже ти це мав на увазі, зізнайся?! Він такий об’ємистий і солідний. Такий царствений, чи не так? Ми ось також дивуємося. Живемо поряд із ним, і кожного дня дивуємося, як це він — і не ватажок. А найбільше дивується сам Чорний. Встає рано-вранці, роззирається довкіл і запитує: «Пощо?» І так день при дні.

— Вгамуйся, Табакі, — наморщився Лорд. — Годі вже.

— Лютий я, — пояснив Табакі, допиваючи каву. — Не люблю флегматиків.

Я також допив свою каву і докурив другу сигарету. Вочевидь, настав час їхати. Але не хотілося. Приємно сидіти в Кавнику відкрито,

1 ... 7 8 9 ... 216
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дім, в якому…», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дім, в якому…"