Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Ніж, якого не відпустиш 📚 - Українською

Читати книгу - "Ніж, якого не відпустиш"

320
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ніж, якого не відпустиш" автора Патрік Несс. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 90
Перейти на сторінку:
нема чого й дивитись, а в гіршому — чимось, шо можна вдарити, так шо більшість часу я провожу, думаючи, як би мене побільше ігнорували — бо тоді мене не будуть бити.

Але не Бен, котрого я не можу описати якось інакше, аби при цьому не виглядати дурненьким м’якеньким хлопчиком, такшо й не буду, скажу лишень, шо свого та’ я ніколи не знав, але якби я в один день проснувся і мав вибирати, якби мені сказали шось типу, осьо, хлопче, вибирай кого хочеш, то Бен був би далеко не найгіршим вибором для такої ситуації.

Він насвистує, поки ми підходимо, хоть я його ще не бачу, а він не бачить мене, він усеодно міняє мелодію, бо чує, шо я йду, і нову пісню я пізнаю, Якось рано-вра-га-нці, коли сонечко встава-га-ло, а він каже, шо то любима пісня мої ма’, але я так собі думаю, шо то його любима, бо він її мені насвистує і співає скільки я се’ пам’ятаю. У мене кров ще не вгамувалася після Кілліана, але тута я негайно почуваюся спокійніше.

Хоть це і є пісенька для дітей, я знаю, заткнися.

— Бене! — гавкає Манчі і кидається бігати навколо зрошувальної апаратури.

— Привіт, Манчі, — чую я, повертаючи за ріг, і бачу, як Бен чухає Манчі за вухами. Очі Манчі заплющені, а одна лапа від задоволення лупить по землі, і хоть Бен з мого Шуму явно може сказати, шо я знову сварився з Кілліаном, він каже лишень: — Привіт, Тодде.

— Привіт, Бене, — я дивлюся на землю і підгилюю ногою камінь.

А Шум Бена промовляє Яблука, і Кілліан, і як же ти виріс, і знову Кілліан, і лікоть на згині свербить, і яблука, і обід, і от яка ж теплінь, і все воно тече так плавно і спокійно, ніби ото гарячого дня лежиш десь у струмкові.

— Ти там заспокоївся трохи, Тодде? — нарешті каже він. — Нагадуєш собі, хто ти є?

— Ага, — кажу я. — Але просто чого він постійно до мене так? Чого він не може просто привітатися? Ні тобі доброго дня, тільки «Я знаю, шо ти зробив шось погане і я буду на тебе тиснути, поки не взнаю, шо саме».

— Ну такий він уже є, Тодде. Ти ж це знаєш.

— Ти все так кажеш, — я зірвав стебло молодої пшениці та встромив одним кінцем до рота, не дивлячись на Бена.

— Ти лишив яблука в хаті, правда?

Я дивлюся на нього. Жую стеблину. Він знає, шо я не лишив. Добре знає.

— І не просто так, — каже він, досі чухаючи Манчі. — Не просто так, але неясно, чому.

Він намагається прочитати мій Шум, висіяти з нього якусь правду, а це для багатьох чоловіків узагалі підстава почати бійку, але коли це зі мною робить Бен — то я не проти. Він смикає головою і перестає чухати Манчі.

— Аарон?

— Так, я бачив Аарона.

— Це він із твоєю губою зробив?

— Так.

— От сучий син, — він похмурніє і робить крок уперед. — Треба би мені з ним переговорити.

— Не треба, — кажу я. — Не треба. Інакше в мене буде більше проблем, а так воно не сильно й болить.

Він бере мене пальцями за бороду і піднімає мою голову так, аби бачити поріз.

— От сучий син, — знову каже він, тихіше. Він торкається порізу пальцями, і я сахаюся.

— Нічого, — кажу я.

— Тримайся від того чоловіка подалі, Тодде Г’юїтте.

— А, то я типу пішов на болото, надіючись на зустріч із ним.

— Він не правий.

— Ну всратись і не встати, Бене, дякую тобі за підказку, — кажу я, а тоді вловлюю шматок його Шуму, в якому чути один місяць, і це щось новеньке, геть нова інформація, яку він швидко вкриває іншим Шумом.

— Шо таке, Бене? — кажу я. — Шо має статися в моє деньнародженя?

Він усміхається, і на секунду це не зовсім щира усмішка, на секунду це стривожена усмішка, але потім це вже доста щира усмішка.

— Це сюрприз, — каже він. — Так що навіть не шукай.

Хоть я вже майже чоловік і хоть я й майже його росту, він усеодно ще нахиляється, шоби його лице було на рівні з моїм, не настільки блисько, аби відцього було незручно, але достатньо, щоб я почувався в безпеці, але я трохи відвожу погляд. І хоть це й Бен, і хоть я довіряю Бену більше ніж будь‑кому другому в цьому сраному містечку, і хоть Бен урятував мені життя і, я добре знаю, зробив би це ще раз, я всеодно не дуже хочу розкривати йому свій Шум про то, шо сталося на болоті, переважно того шо я відчуваю, як воно знову починає на мене давити, як тільки я починаю про то думати.

— Тодде? — каже Бен, придивляючись до мене.

— Тихо, — спокійно гавкає Манчі. — Тихо на болоті.

Бен дивиться на Манчі, тоді знову на мене, в його очах теплота, запитання, безмежна турбота.

— Про що це він, Тодде?

Я зітхаю.

— Ми шось бачили, — кажу я. — Там, на болоті. Ну, тоїсть ми не бачили, воно ховалося, але то було ніби отвір у Шумі, ніби розрив…

Я перестаю говорити, бо він уже перестав слухати мій голос. Я відкрив перед ним свій Шум, і тепер пригадую всьо настільки точно, наскільки можу, і він дивиться на мене якось сердито, а десь далеко-далеко я чую, як Кілліан іде і гукає «Бене?» і «Тодде?» , і його голос стурбований, і його Шум стурбований, і в Бена шум теж починає гудіти, а я просто думаю так докладно, як лише можу, все, що згадується про дірку, яку ми знайшли в Шумі, але я думаю ще й тихо, тихо, так, аби місто, в разі чого, не почуло того, і от і Кілліан, а Бен просто дивиться на мене і дивиться на мене, аж поки мені не доводиться запитати.

— Це спеки? — питаю я. — Це спекли? Вони повернулися?

— Бене? — Кілліан іде полем і тепер просто‑таки волає.

— Ми в небезпеці? — запитую Бена. — Буде ще одна війна?

Але Бен лише каже:

— О Господи, — і то типу дуже тихо каже, а тоді знову каже: — О Господи, — а тоді, не рухаючись і не відводячи погляду, каже: — Треба тебе звідси забрати. Треба тебе звідси забрати просто зараз. 



4. Не думай про це

Кілліан уже підбігає, але перше ніж він устигає шось нам сказати, Бен його уриває і каже:

— Не думай про це!

Бен повертається до мене.

— Ти теж не думай. Закрий її своїм Шумом. Заховай. Заховай так добре, як тільки можеш.

І він хапає мене за плечі, кажучи це, і стискає так міцно, шо моя кров розганяється навіть сильніше, ніж до цього.

— А шо таке? — кажу я.

— Ти йшов додому через містечко? — питає Кілліан.

— Ясне діло шо через містечко, — відрізаю я. — Як його ще в біса дістатись додому?

Всьо лице Кілліана напружується, але це його не вибісило те, шо я відрізав йому, воно напружується зі страху, страху, який я в його Шумі чую як крик.

1 ... 7 8 9 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ніж, якого не відпустиш», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Ніж, якого не відпустиш» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Ніж, якого не відпустиш"