Читати книгу - "Будь зі мною, Анна Пахомова"

Глава 3

Їхати і правда було не далеко. Віра все так само дивилась в темряву за вікном, притискаючи до грудей сумочку. А Антон навіть заглушивши мотор у неї під під’їздом, подовжував відчувати свою вину.

- Ну годі сердиться, я не хотів тебе образити, - промовив він до дівчини, розуміючи що він старший, і має бути розумнішим. Віра зітхнула, розвернулась до нього всім корпусом, відповіла:

- Тато розказував, що одна його клієнтка мала знайомих патрульних, і вони навмисно переслідували автомобіль її колишнього чоловіка, щоб відібрати у нього водійське посвідчення. Ви не задумувалися, що ваш опонент міг зробити так само? З ким до речі Ви судитеся?

Внутрішній параноїк закивав задоволено головою, погоджуючи, що у  словах Віри може бути рація. Якщо Олеся винайняла детектива, то підіслати поліцію їй і взагалі було раз плюнути. Не обов’язково шукали алкоголь в крові, досить було б і за несправну фару оштрафувати, щоб показати, що Антон неблагонадійний громадянин.

І від тих думок, Антон почувався і зовсім невдячним перед  дівчиною. Але визнати це йому заважала власна впертість. І замість того він змінив тему:

- А твій тато, він чим займається?

- Він – адвокат, - Віра дивилась з-під вій, і здається втамувала свою образу. В салоні згасло світло. І тепер її обличчя було освітлене тільки вуличним ліхтарем, від чого шкіра здавалась нереально гладкою, і вії навколо очей – довгими пухнастими щітками.

- Ясно. І ти теж вирішила погратись в захисника? – Антон і не подумав відповідати на її питання. Якби там не було, але впускати сторонніх чи підлеглих в своє особисте життя він не звик. Не любив.  І не знав як.

Віра знову спохмурніла. Натяк на усмішку на її губках зів’яв, так і не встигнувши розпуститись.

- Дякую, - видав з себе Антон, помітивши, що вона геть похнюпилась. Зрештою, якби він не зголосився підвезти дівчину додому, вона б вже давно була в своєму ліжку. Думки про її ліжко ніби тумблер в чоловічому мозку перемкнули.

Віра кивнула.

- Дякую, що не кинули серед дороги, - дівчина знову взялась за застібку паску безпеки, і знову щось заїло в ньому, не піддаючись.

Антон нахилився до замка, щоб допомогти, і їх з Вірою голови опинились аж надто близько. Їх  дихання змішалось. І підвівши очі Антон зустрівся з нею поглядом. Сполохані, оленячі очі, пильно дивилась на нього, і в глибині зіниць він бачив власне відображення. Шкіра у дівчина на обличчі здавалась ніжною, оксамитовою, а губи покусані і від того, ще більше пухкі.

Віра збентежено посміхнулась, десь внизу клацнула система, відпускаючи її з пастки, але вона вже не помічала звуків. Світ відрізало від неї. Залишився тільки гіпнотизуючий погляд крижаних очей, які не дозволяли їй зрушити з місця.

Антон відчув як розливається по його тілу жар. Дихати стало важко, комір футболки обхопив шию сталевим ошийником, важко загупало серце. І перш ніж він зрозумів, що робить, його рука сама потягнулась Вірі на потилицю, притягуючи дівчину ближче, а його губи жадно шукали її рота, щоб палко поцілувати.

 Їх губи зустрілись, але і цього було Антону замало, він притискав Віру до себе, не зважаючи на незручність сидячої в напівоберту пози. Його пальці зім’яли волосся у дівчини на потилиці, заплутались в довгих пасмах, інша рука вже торкалась її щоки, шиї, плечей.  А Віра задихалась в обіймах, відповідала на пристрасну ласку з палкістю, якої від себе не чекала. Вона цілувала Антона Павловича прикусюючи йому губи, вигинаючись на зустріч його тілу, випрошуючи ще. Вона відчувала захват, як в стрибкові з моста – світ більше не існував, свідомість плуталась, і залишалось тільки відчуття невагомості. І шум власної крові в вухах, як свист вітру, в короткому польоті в прірву.

Віра забула, що поруч неї генеральний директор фірми, де вона працює. Вона не думала, що їх може хтось побачити у вікно автомобіля. Всі її думки зосередились на гострих відчуттях, що захоплювали тіло. Дівчина розчинялась в його запахові, його руках, його натиску. Вона була як ніколи розкутою і розпусною, і знала, що ніколи так гостро  не відчувала поруч з собою чоловіка. Все її єство нило і пульсувало, в такт Антоновим рухам, який ніби жалив її рот язиком.

Ніхто і ніколи не цілував її так. Жадібно, спрагло, так ніби був голодним, і не усвідомлював, що коїть. А вона не хотіла, щоб це припинялось. Її пальці било струмом, коли вона торкалась короткого волосся на голові Волкова, чи колючої щетини на щоці, але вона не могла зупинити себе, безумно бажаючи відчувати його кожною частинкою свого тіла.

І хоч Віра не знала, як займаються сексом чоловік і жінка, що при цьому відчувають, та все ж хотіла б, що її перший раз був таким самим – сповненим магії притяжіння, солодкої пульсації, збудження на межі болю, і ніжності в дотиках кінчиками пальців.

Волков накрив її груди своєю долонею. Під пальцями було м’яко, і несамовито калатало  її серце. Він відучував як здригнулась дівчина, вигнулась на зустріч пестощам, застогнала у відповідь на потирання через тканину її соска. У нього в штанях все напружилось і тремтіло від бажання втамувати пристрасть.

Чужий автомобіль під’їхав непомітно, світло фар засліпило  їх. Чи то радше вони з Вірою втратили відчуття реальності, що не помітили його з далеку. Але гучний сигнал клаксону змусив парочку відсахнутись один від одного.

- Бляха! – вилаявся Антон.

- Перепрошую, - пискнула Віра, і ледь не випала з автомобіля.

Поруч гудів незнайомий автомобіль. Але Антон не міг прийти до тями, він бездумно дивився як зникає в під’їзді тонка дівоча фігурка, лаючи себе, і  переживаючи знов і знову Вірину реакцію на його дотики. Аж поки нетерплячий водій знову не посигналив.

Антон їхав, механічно слідкуючи за дорогою, а в душі все вирувало. Що ж він коїть? Чи можна списати таку поведінку на стрес і довге утримання від жінок? Після розлучення у Волкова на першому місці завжди була робота.