Читати книгу - "Будь зі мною, Анна Пахомова"

Вони познайомились з Олесею в універі, на п’ятому курсі одружились, ще через рік з’явився малий Артем. Олеся не працювала. Була в декреті, тож увесь тягар по утриманню сім’ї ліг на Антонові плечі.  Він пропадав на будівельних майданчиках, клав плитку, фундаменти, забори, і з гіркотою усвідомлював, що економічна освіта йому так і не пригодилась. Згодом вибився в прораби, зібрав свою бригаду з молодих хлопців. Бізнес ширився, їм робили замовлення на ремонтні роботи, знаючи про те, що у Волкова все робиться швидше і краще ніж у конкурентів.

Треба було легалізуватися. Але грошей  не вистачало, на щастя давній друг,  Діма Жидкін, погодився вкласти свої гроші в фірму. І понісся новий виток їх роботи – ліцензії, тендери, держзамовлення. Шість років пролетіли як один.

Коли Артемчику було п’ять, Олеся несподівано пішла від Антона. Сказала, що вони стали чужими. І Волков її і не тримав. Здавалось, в її словах є рація. Тому, що він по п'ятнадцять годин проводив на роботі – або в офісі, або на об’єктах, взявши за правило особисто контролювати хід робіт. Волков дуже дорожив своєю репутацією. Йому здавалось, що Олеся будучи забезпеченою матеріально, має бути щасливою.

Артем відвідував приватний садочок. Олеся пропадала в салонах краси, або на сейшенах з подружками. Антон її ніколи не обмежував, не ревнував, сліпо довіряючи. Відправляв на моря, то в Туреччину, то в Таїланд, щоб жінка відпочила, і взагалі намагався виконувати всі її забаганки.

Під час розлучення Олеся забрала все – квартиру, автомобіль, готівку. Волков не сперечався. Погодився виплачувати на Артема аліменти, оплачувати йому приватну школу. Він відчував свою вину, за розвалений шлюб. Вважав, що якби більше уваги приділяв рідним, то цього б не сталось. Хотів, щоб його син не знав нужди. Вірив, що з Олесею можна розійтись цивілізовано.

Спочатку він просив дати Артема йому на вихідні, але Олеся відмовляла, мотивуючи тим, що не хоче відпускати дитину на орендовану квартиру. Потім робота так поглинула його, що поспілкуватись з малим вдавалось тільки телефоном.

В якийсь момент Артем обмовився про дядю Учара. Який живе з ними, в його, Антоновій, потом і кров’ю заробленій квартирі. Дядя Учар тримав ювелірний магазин, а свою квартиру здавав відтоді, як переїхав до Олесі. Волков навів довідки, і виявилось, що Олеся спілкувалась з турком ще будучи одруженою. Він супроводжував її в останню поїздку до Анталії. Антон влаштував Олесі перший скандал. НІ, він був не проти, щоб жінка влаштовувала своє особисте життя так як вважає за потрібне, але виховання Артема довірити незнайомцю не бажав. У відповідь Олеся просто заборонила Артему спілкуватись з ним.

Якщо Антон думав, що він багато працював до розлучення, то після розірвання шлюбу він усвідомив, що то була тільки розминка. Йому конче був потрібен автомобіль, який залишився в Олесі. Тому спочатку в короткі строки Антон заробляв на нього, потім на нову квартиру. Бувало так, що він засидівшись допізна з паперами засинав на диванчику в офісі, і поспавши кілька годин, зранку влаштовував нараду, потім їхав на об’єкти, знову повертався в офіс, сидів над паперами, звітами, актами, кошторисами… Дома його не чекали, тож і поспішати йому було нікуди.

Що ж це тепер виявляється, треба було розфарбувати свої одинокі ночі жіночою присутністю, щоб не кидатись в автомобілі на першу ліпшу дівчину? Але він був не готовим до стосунків. Не відчував, що може дати жінці щось більше, окрім коротких зустрічей для сексу.

Антон загнав авто на підземну парковку, вийшов з джипу, відчуваючи чіткий запах мокрого пилу. І навіть цей запах дощу у нього тепер асоціювався з краплинками вологи на Віриному волосся. Віра все не йшла йому з голови. Йому було її шкода. Це не правильно, що така гарна, молода, сповнена сил дівчина відчуває себе неповноцінною. Це можна сказати злочин,що вона вважає себе некрасивою. А такий підхід до життя, обов’язково обернеться для неї неприємностями. Обовязково знайдеться якийсь примурок, типу Дімона, який спочатку дасть їй віру в себе, а потім все безжально розтопче. Від того, що задумав Жидкін Антону і геть темніло в очах. Треба буде серйозно поговорити з партнером, щоб залишив Віру в спокої.

Віра була незайманою, невинною, ніжною, таку хотілось оберігати, захищати. А замість того, він допустив, що дівчина сама кинулась його відстоювати. І це було ще більш бентежним. Антон Павлович не міг уявити, щоб якась його жінка так за нього переживала. Взяти б Олесю, якби їх зупинили копи, жінка б незворушно сиділа б в автомобілі і чекала б поки ситуація вирішиться. Вона точно не вискочила б під дощ, щоб сперечатись з представниками закону.

Треба буде поговорити з Вірою завтра. Вибачитись за свою поведінку. Пояснити, що все що відбулось – непорозуміння. Так собі пояснення, якщо чесно. Антон не розумів що з ним відбувається. Але від згадки, як він зминав пальцями її важкі груди, як відчував через тонке мереживо ліфчика затвердлу горошину соска, і як Віра стогнала коли він її пестив, Антон знову відчув болюче збудження.

Він кинув ключі і документи на тумбочку, запер двері, і на ходу роздягаючись відразу зайшов у ванну. Не став вмикати світло, обмежившись тьмяними променями з коридору, заліз під гарячий  душ, підставив обличчя під тугі, жалючі шкіру струмені, продовжуючи думати про Віру. Швидкі, рвані рухи руками не принесли полегшення, тільки коротку розрядку. Яка не полегшила його становище.

Зосередитись на роботі, як планувалось кількома годинами раніше не вдавалось. Апетиту теж не було. Антон був розгублений, вперше в житті з ним відбувалось щось, що він не контролював. Як не намагався викинути з голови Віру нічого не вдавалось.

Зрештою Волков не придумав ніочго кращого як піти спати. Але і там Віра його не полишала.

***

- Антон, добрий ранок! – його окликнула сусідка Аліна. – Як твої справи? У тебе все гаразд?