Читати книгу - "Будь зі мною, Анна Пахомова"

Антон переклав портфель з паперами з однієї руки в іншу. Відверто кажучи з ним не було все гаразд. Він абсолютно не виспався. Крутився з боку на бік пів ночі, вслухаючись в шум дощу. І тому з ранку дзеркало повідомило йому, що виглядає він не найкращим чином. Бритва і душ трішки покращили становище, але в загалом трішки втомлений вигляд залишився.

- Дякую, все добре, - підкреслено ввічливо відповів Антон сусідці.

На відміну від нього Аліна виглядала бездоганно – темно-зелені штанці, високі коричневі чоботи, тоненьке світло-коричневе пальто. Все дороге і зі смаком. Аліна була вся така. Дорога. Псевдонатуральна. Вона була щиро впевнена, що ніхто не розкусить її не справжність. Нарощені вії, намальовані під лінійку брови, трішки підколоті губи вкриті легким блиском – Аліна не використовувала яскравої косметики, надаючи перевагу природнім тонам.

- Я хотіла б попросити тебе про допомогу, - Аліна поправила ручкою з ідеальним нюдовим манікюрам волосся. Її пасми були окремою історією – довгі, шовковисті, ніби з реклами шампуню від лупи. Антон ніколи не бачив їх неукладеними чи не вирівняними. Немов гладка шовкова завіса розкішного шоколадного відтінку. Навіть страшно було уявити, скільки грошей витрачає на них Аліна.

Звідки Волков знав про ці жіночі штучки? Все було просто – Аліна була молодшою копією Олесі.

- У мене потік кран, ти б не міг увечері подивитись? – продовжила Аліна. – А я приготую щось смачненьке, по сусідські?

Ця історія з ремонтами і допомогою була у них з Аліною довгограючою. У неї безкінечно щось псувалось, ламалось чи потребувало ремонту.Відтоді, як три місяці тому вона поселилась на їх поверсі.

Спочатку вона попросила Антона забити цвях під картину. Коли чоловік згодився, і підхопивши молоток взявся за справу, Аліна покликала його ще й на кухню. Але не для того, щоб щось зробити, а тому, що в духовці у неї виявилась піца.

- Складеш мені компанію за вечерею? – з надією запитала Аліна. Аж не вірилось, що вона могла готувати цю тонну калорій для себе. Очевидно, що для нього розстаралась, вирішив Антон, і щоб не ображати дівчину погодився. Звідкись взялось і вино.

Не сказати б, що вечір вони з Аліною провели погано. Вона не чіпляла Антона, але приятельські стосунки зав’язались. Та і готувала, як здалось Антону вона не гірше, ніж в ресторані.

Через кілька днів у Аліни заклинили двері. І через кілька хвилин нехитрих маніпуляцій з дверними полотном  і завісами, Антон вже пригощався гарячими булочками з абрикосовим джемом. Відмовитись він не зміг із ввічливості.

Потім була шафа, яку треба було посунути, і до неї знову піца.  І ось тут Аліна прокололась – бо цього дня Антон був вдома, і мимохіть побачив кур’єра, який ту коробку з піцою приніс. Ні, звісно будинок у них був багатоповерховим, і замовити піцу міг будь-хто з сусідів. Але ще перших разів Антона вразила неймовірна чистота на кухні в Аліни. Ні тобі борошна, ні немитої тарілки, ні залишків того ж самого джему.

Природна спостережливість не раз допомагала Волкову по життю. Не раз від додивлявся каверзні пунктики в договорі, чи нестиковки в кошторисі, чи брак в сировині, там де інші фахівці навіть не стали б вдивлятись. Та ще і внутрішній параноїк, який останнім часом піднімав голову все частіше, підказував, що не  схожа Аліна на кухарку.

Тому прийшовши до дівчини, він допоміг їй з шафою. А опинившись на кухні, де його вже чекала таця з «домашньою» випічкою, ніби мимохіть заглянув в тумбочку під раковиною, де у всіх зазвичай сміття. І таки побачив ту коробку від піци, яку пів години тому заносив кур’єр.

Аліні він нічого не сказав. Навіщо розчаровувати дівчину, яка могла ще щось цікаве придумувати по його завоюванню.

І ось сьогодні ранком сусідка вирішила знову кинутись в бій. Але Волков раптом усвідомив, що йому всі ці ігри не цікаві. Приготувати собі вечерю він сам не погано вмів. Як жінка Аліна його і раніше не приваблювала. А підробляти сантехніком після важкого робочого дня – воно йому треба?

- Нажаль не зможу, - рівно відповів нарешті Антон Аліні.

- А завтра? – стримуючи вираз розчарування поцікавилась сусідка.

- І завтра – теж. Я не тямлюсь на цьому, виклич краще майстра, - Антон обійшов розгублену кралю, і поспішив до ліфту. Він не озирався, хоча йому і було цікаво, який зараз вираз обличчя і міс Натуральність.

Та дзижчання сматрфону  в кишені швидко змусило переключитись Волкова з розчарованої сусідки на справи насущні. Телефонувала його вірна помічниця, секретарша, Тамара Олексіївна. Щось трапилось? Невже забув щось підписати?

- Антон Павлович, я захворіла, - кволим голосом повідомила помічниця.

- Захворіли? – луною відізвався Волков. Наче вчора була здорова. – Ви ж ніколи…

- Отож, молодий чоловіче! – в кволих сиплячих нотах її голосу прорізався звичний командорський тон. – Три роки без лікарняних! А тут поїхала на дачу, по ті трикляті маслята, і вимокла під дощем до нитки! Думала вчора аспіринчиком, лимончиком підрихтуюсь, і буду як новенька, а сьогодні, кхех, температура під сорок. Лежу, чекаю лікаря.

- Ви там звісно що лікуйтесь, - трохи розгублено відповів Антон. – Ви мені здоровою треба, Тамаро Олексіївно. Ми з вами і в телефонному режимі попрацюємо.

- Дякую Вам, Антон Павлович, кхе-кхе, - секретарша розкашлялась в слухавку. – Ви набирайте, якщо питання будуть. Гарного дня.

Друзі! Я бачу, що Ви читаєте, але не бачу лайків. Якщо вам сподобалось написане - дайте знати автору. Для мене це важливо!

окремо звертаюсь до тих, хто на мене ще не підписаний,  якщо не бажаєте пропустити чогось важливого чи просто цікавого(оолошення про новий твір, розіграш промокодів, візуалізацій) - підпишіться на мою сторінку.