Читати книгу - "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда"

— І справді, — староста глянув на небо. — Місяць уже он де, та й Малюк довкола нього котре коло нарізає. Відпочивай, Владе Твердиличу. Завтра навідаюсь... Є у нас в окрузі і крім дивовижної звірюки чим досвідченому воїну зайнятися. Ну та то, довга історія. І до півночі всього не переповісти. Такі розмови краще за глечиком вина чи пива вести, та під дичину добре просмажену. Слушно кумекаю?

— Ще б пак… — погодився я, мимоволі ковтаючи слину. Адже з ранку нічого не їв. Та й у поїзді побоювався, не ризикував із покупною провізії на станціях, більше на пиво та сухарі налягав. Думав удома розговітися, а воно — он як вийшло. Але розпочинати нове життя з жебракування теж не хотілося. У минулому житті обов'язково не преминув би тонко натякнути на товсті обставини, а зараз — знітився чогось. Нічого, не вперше з порожнім животом лягати. Натомість, як бабуся любила примовляти: «Хоч і ліг не ситий, так і встав не битий».

— От і добре. На добраніч, Владиславе... Тільки, це — який я тобі тепер дядько? Самого, мабуть, слід по батькові називати? Легіонер…

Не знаючи, що відповісти, я дипломатично промовчав. Розумій як хочеш.

Старості вистачило. Не знаю, що він там собі уявив, але кивнув цілком задоволено і, незграбно припадаючи на скрючену ногу, пошкутильгав геть.

— На добраніч, е-е… дядьку Ярополку, — промовив я тихо в спину. Потім ще раз глянув на небо з неправильним Місяцем і Малюком.

Чортівня якась. Неможлива та неймовірна. Мабуть, треба було щось робити, але що саме? Найбезперспективніше і найбезглуздіше заняття — намагатися вирішити завдання, навіть не ознайомившись із умовою. Та й то... безпосередньої небезпеки для життя немає? Наче ні. Значить, і сіпатися не варто. Зачекаю, розберуся, хто в цьому пасьянсі джокер?.. А поки що й справді поспати не завадить. Ранок — і в Африці ранок. І взагалі — мозок, що відпочив і перезавантажився уві сні, сприймає інформацію більш адекватно. Хоча, в моєму випадку, ключове слово сприймає…