Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Марсіянин 📚 - Українською

Читати книгу - "Марсіянин"

358
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Марсіянин" автора Енді Вір. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 95
Перейти на сторінку:
497

Завтра я дістануся входу до Скіапареллі!

Звісно, якщо нічого не станеться. Але хіба під час цієї місії бодай що-небудь ішло не так, га? (Сарказм).

Сьогодні день «провітрювання», та цього разу я заради нього не зупинюся. Я так близько до Скіапареллі, що майже відчуваю його на смак. Мабуть, на смак він як пісок, але не про те мова.

Звісно, це не кінець маршруту. Від входу до кратера ще три соли дороги до АПМ, але бісів чуб! Я майже приїхав.

Здається, я вже навіть бачу край кратера. Він чорті-де попереду і може навіть бути, що мені ввижається. До нього 62 кілометри, тож коли я його і бачу, то ледь-ледь.

Завтра, щойно дістанусь кратера Входу, я поверну на південь і спущуся до чаші Скіапареллі «Пандусом». Я швиденько порахував і вирішив, що його нахил доволі безпечний. Перепад висоти від краю кратера до дна чаші 1,5 кілометра, а Пандус щонайменше 45 кілометрів завдовжки. Це дає нахил у два градуси. Не проблема.

Завтра я опущуся так низько, як ніколи раніше!

Стривайте, я перефразую…

Завтра надвечір я піду на дно!

Ні, це теж звучить не дуже…

Завтра вночі я побуваю в улюбленій дірці Джованні Скіапареллі!

Визнаю, це я вже навмисне.

•••

Упродовж мільйонів років край кратера потерпав від нескінченних нападів вітру. Той потроху точив його кам’янистий гребінь, як ріка, що прорізає гірський кряж. Минули еони, і нарешті вітер вищербив край кратера.

Утворена вітром область високого тиску тепер мала стічний канал. З кожною наступною тисячею років пробій розширювався чимраз більше. Через нього до кратера сипалися часточки пилу й піску.

Нарешті настала рівновага. Купа піску зросла настільки, що зрівнялася з рівнем поверхні за межами кратера. Тепер вона не могла рости вгору, а лише в боки. Ухил витягався в довжину, поки знову не настала рівновага, що визначалася складною взаємодією незчисленних крихітних часточок і їх здатністю зберігати вугласту форму. Так народився Пандус.

Погода допомогла дюнами й пустелею. Метеорити, що утворювали нові кратери неподалік, допомогли камінням і валунами. Форма схилу стала неправильною.

Сила тяжіння зробила своє. Пандус із часом утрамбувався. Але він влігся нерівномірно. Різні речовини стискалися по-різному. Одні ділянки стислися до міцності каміння, тоді як інші залишилися м’якими, мов тальк.

Хоч середній ухил пандуса і був невеликим, його поверхня була посіченою і вкрай нерівною.

Досягши кратера Входу, єдиний житель Марса направив свою машину в чашу Скіапареллі. Складна форма поверхні пандуса стала для нього несподіванкою, але з виду була не гіршою за ту місцевість, яку він вже звик долати.

Він обминав менші дюни і обережно перевалював через більші. Кожен поворот, кожен спуск чи підйом, кожен камінь на своєму шляху він оцінював наперед. Він продумував кожну зміну курсу і зважував альтернативні маршрути.

Але цього було недостатньо.

Під час спуску звичайним з виду схилом, колесо марсохода з’їхало з невидимого гребеня. Щільний, твердий ґрунт раптом обернувся м’яким порохом. Але оскільки уся поверхня була вкрита щонайменше п’ятьма сантиметрами пилу, то на ній не було жодних помітних ознак раптової зміни.

Переднє ліве колесо марсохода вгрузло в породу. Від раптового нахилу заднє праве колесо повністю відірвалося від поверхні. У свою чергу, це перенесло ще більше ваги на заднє ліве колесо, яке теж зісковзнуло зі своєї оманливої опори в порохоподібну породу.

Перш ніж мандрівник устиг зреагувати, марсохід перекинувся на бік, і панелі, складені на даху посипалися з нього, мов гральні карти.

Марсохід потяг приєднаний буксирним водилом причеп за собою. Буксирний гак викрутило так, що міцний композит зламався, мов галузка. Трубки, якими були з’єднані дві машини, також порвалися. Причеп пірнув прямо вперед у сипку породу і перекинувся на свій надувний дах, здригнувшись від раптової зупинки.

Марсоходу пощастило менше. Він котився схилом униз, а мандрівником підкидало всередині, мов ганчіркою в пральній машині. За двадцять метрів м’який порох змінився твердішим піском, і марсохід нарешті завмер.

Він застиг на боці. Хлипаки, до яких раніше вели трубки визначили раптове зменшення тиску і перекрилися. Кабіна залишилась герметичною.

Мандрівник поки що був живий.

РОЗДІЛ 24

Керівники підрозділів не зводили очей з показуваного проектором супутникового знімку.

– Господи, – сказав Мітч. – Що там, у біса, сталося?

– Марсохід лежить на боці, – сказала Мінді, вказуючи на екран. – Причеп перекинувся колесами догори. Оці прямокутники навколо – сонячні панелі.

Венкат потер долонею підборіддя.

– Є дані про герметичність кабіни марсохода?

– Очевидних свідчень немає, – сказала Мінді.

– А які-небудь сліди активності Вотні після аварії? ПКД, наприклад?

– ПКД не було, – сказала Мінді. – Погода ясна. Якби він виходив, ми помітили б сліди чобіт на поверхні.

– На знімку видно усе місце пригоди? – спитав Брюс Ен.

– Гадаю, що так, – сказала Мінді. – Згори зображення, там, де північ, звичайні сліди коліс. Гадаю, що тут, – вона показала велику область розритого ґрунту, – все полетіло шкереберть. Судячи з положення цієї канави, можна припустити, що марсохід перекинувся і почав сунутися звідси. Ось видно борозну, яку він залишив за собою. Причеп теж перекинувся на дах.

– Я не кажу, що все гаразд, – мовив Брюс, – але мені здається, що не все так погано.

– Продовжуй, – сказав Венкат.

– Марсохід здатен витримати такі перекиди, – пояснив Брюс. – І якби стався витік атмосфери, на піску лишився б зірчастий слід. Не бачу на знімку нічого схожого.

– Все одно Вотні міг зазнати травми всередині, – сказав Мітч. – Він міг ударитися головою чи зламати руку.

– Звісно, – сказав Брюс. – Я лиш кажу, що марсохід, певно, лишився цілий.

– Коли зроблено знімок?

Мінді глянула на годинник.

– Ми отримали його сімнадцять хвилин тому. За дев’ять хвилин отримаємо наступний, коли орбіта MGS4 дозволить йому зняти це місце.

– Перш за все він вийде на ПКД, щоб оцінити пошкодження, – сказав Венкат. – Мінді, повідомляй нас про будь-які зміни.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 498

Гмм.

Отакої.

Спуск до чаші Скіапареллі виявився нелегким. Щоб ви змогли приблизно відчути, наскільки він виявився нелегким, скажу, що, аби набрати цей текст, я мушу тягнутися руками вгору до комп’ютера, бо він і досі закріплений біля панелі управління, а марсохід лежить на боці.

Мною добряче жбурляло і кидало, але в моменти небезпеки вмикаються мої бездоганні рефлекси. Щойно марсохід нахилився,

1 ... 79 80 81 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марсіянин», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Марсіянин"